Феномен Фелліні. Як режисер змінив світове кіно та чому його неможливо повторити

Феномен Фелліні. Як режисер змінив світове кіно та чому його неможливо повторити

Феномен Фелліні. Як режисер змінив світове кіно та чому його неможливо повторити

З 5 по 25 липня у Довженко-Центрі проходить мандрівна виставка "Сторіччя. Фелліні у світі". Ювілей з дня народження маестро відзначали у 2020-му, проте через карантинні обмеження святкування частково довелося перенести на 2021 рік.

Виставка завітала до України за підтримки Італійського інституту в Україні та кінофестивалю "Молодість". Її особисто представила одна із кураторок – єдина спадкоємиця режисера, його племінниця Франческа Фабрі Фелліні.

Колекція унікальна, адже її не можна побачити в жодному з музеїв світу. Чимало друзів, колег та поціновувачів творчості режисера тимчасово надали для цієї виставки матеріали: плакати, фотографії, відеоматеріали та малюнки Федеріко Фелліні.

Наприклад, телеграма, в якій режисеру повідомляється, що він отримав свою другу премію "Оскар" або оригінали костюмів з його фільмів. І водночас багато особистого, що дозволяє побачити за постаттю генія живу людину: останній лист дружині, який він писав тяжкохворий, з лікарні.

Франческа Фабрі ФеллініДовженко-Центр

Франческа Фабрі Фелліні на відкритті виставки

"Для італійців Фелліні – режисер, який прославляє Італію у світі. На цьому вони зробили наголос, навіть презентуючи цю виставку. Фільми Фелліні зафіксували Італію, її дух у повоєнні часи", – каже Марина Скирда, головна мистецтвознавиця Довженко-Центру та давня поціновувачка творчості Фелліні.

Італія багата на таланти, починаючи зі стародавніх часів, проте молоде мистецтво кінематографії та кінематографіста Фелліні вони поставили поруч з такими давніми майстрами, як Леонардо да Вінчі та Мікеланджело.

Спеціально для "Суспільне Культура" Марина Скирда розповіла, чому фільми режисера назавжди залишаться в історії як найкраще, що могло бути створене в світі кіно.

Феномен Фелліні

Фелліні починав як сценарист і взагалі не мріяв про кар'єру режисера. Пробував себе у журналістиці, але його репортажі замість того, щоб фіксувати, як хтось потрапив під машину, стрибнув з моста, перетворювалися на дивні історії, обростали життєвими подробицями, спогадами, фантазіями, які не мали дотичності до реальності.

Виставка "Сторіччя. Фелліні у світі"

Виставка "Сторіччя. Фелліні у світі"

У цьому можна побачити коріння того, що потім стало ознакою фільмів Фелліні. У нього ніколи не було сумнівів в тому, що потрібно фіксувати життя в усіх проявах: життя буквальне і потаємне, інтуїтивні та підсвідомі прояви людини.

Фелліні притаманна бароковість форм – надмірний карнавальний мікс. Він не може відмовитися ні від чого, що вважає прекрасним: жінки, клоуни, карлики, цирк, потвори. Деякі з персонажів наскрізною ниткою проходять через всі його стрічки. Як він сам сказав: "Мені здається, я весь час знімаю один і той самий фільм". І цей фільм був про нього.

При тому, що Фелліні є уособленням кінематографії, він залишається людиною унікальною.

Його стиль і творчу манеру не переплутаєш. Його феномен полягає в тому, що ми сьогодні називаємо авторським кіно.

Малюнки режисера

Фелліні – талановитий художник. Кожен кадр в його фільмі можна зупинити і насолоджуватися ним як твором живопису або чорно-білої графіки.

Легкість, підліткова щирість, цікавість до всього, що є в житті, виявлялася не лише в фільмах, а й у замальовках, які він робив, навіть не надаючи цьому серйозного значення. Хтось з його оточення підхопив їх та викопав ледь не зі смітника. Фелліні говорив, що не пам'ятає, що таке малював.

Федеріко Фелліні

Один з малюнків Федеріко Фелліні

Один інтерв'юер якось запитав: "Чому на твоєму столі лежить 127 кулькових ручок, 20 олівців і купа фломастерів?" Фелліні відповів: "Коли я входжу фільм, початково формую певну ідею – інтуїтивно щось малюю. Виходять завжди жіночі груди та жіночі дупи, але все це своєрідна нитка аріадни, яка мене виводить з лабіринту майбутнього фільму".

Життєва філософія

Фелліні весь час думає метафорами. Він нібито насичується реальними спогадами свого життя, свого дитинства. Але коли його запитують про юність, каже: "Я вже все розповів в фільмі, і тепер не можу відрізнити, де дійсність, а де мої вигадки. Зачекай, за рік я тобі вигадаю і розкажу якусь нову історію".

Він ставиться до життя як до чогось не те щоб казкового, а непізнаного. Його притягує те, що не піддається раціоналізації. Фелліні каже, що страх – це прекрасне почуття, яке дозволяє відчути радість і свято життя. Без страху нічого б не було. І тому для нього дуже важливі стани, коли, скажімо, все поглинає туман. У тумані йде маленький хлопчик. Ми відчуваємо, що він лякається. І при цьому він готовий до відкриттів.

Феномен ФеллініДовженко-Центр

Виставка "Сторіччя. Фелліні у світі"

Фелліні не намагався бути вчителем або моралізатором. У нього було бажання жити життям, яке він не намагався пояснити, та насолоджувався тим, наскільки все красиво і жалюгідно, смішно і пафосно водночас.

Герої його фільмів не є однозначно хорошими або поганими. Вони викликають співчуття щирістю, схильні співчувати і любити, захоплюватися, хоча можуть бути зовсім не красенями.

Актор Мікеле Мастроянні, наприклад, – красень, а Джульєтта Мазіна – така жінка-клоун, Чарлі Чаплін в спідниці, але це кохання всього його життя, його муза, дівчинка, дружина, натхненниця.

Джульєтта МазінаДовженко-Центр

Джульєтта Мазіна

Як і будь-який геній, Фелліні – унікальний. Не можна говорити про його школу, але були люди, близькі йому по духу. Це стосується не лише режисерів та акторів. Поруч з ним були поет та сценарист Тоніно Гуерра, Ніно Рота – один із класиків кіномузики, яку ми одразу впізнаємо.

Всі вони дихали одним повітрям почуттів, думок, настроїв. У них були спільні настрої – не зациклюватися на політиці та інших серйозностях, а просто насолоджуватися та ловити прекрасне.

Можливо, це надто категорично, але він не шукав слави, визнання. Не хотів після показу фільму вийти на сцену і бути в центрі уваги. Він скоріше волів бути клоуном. Колись в школі він прогуляв уроки в цирку шапіто, а потім про це дізнався учитель і дуже його сварив, сказавши: "Та ти ж клоун". Фелліні згадував: "У мене в цей момент аж серце зайшлося від щастя. Мене визнали клоуном!" Це дитяче відчуття він проніс крізь життя.

Фелліні та Параджанов

Італія перетинається з Україною, бо ми мали свого фантазера і візіонера – Параджанова. Вони були знайомі. Фелліні разом з іншими італійськими кінематографістами виступав на захист Параджанова, коли той потрапив у в'язницю, і вони листувались.

Параджанов теж відомий тим, що малював, створював візуальні твори. Є відома історія: коли Фелліні писав листи Параджанову, він супроводжував їх карикатурами і малюнками. А Параджанов йому сказав: "Ти забагато малюєш. Краще пиши мені листи, а я сам буду домальовувати".

Отакими вони обмінювалися шпильками, проте були друзями через кордон і залізну завісу, бо їм притаманна внутрішня творча свобода та карнавальність мислення.  Для них світ є своєрідним mood board (дошка настрою, – англ.), з якою можна кінематографічно працювати. І люди, і природа, і предмети, режисер як Карабас-Барабас, а решта – ляльки.

Унікальність Фелліні

Він працював у 60-70-ті та на початку 80-х. Потім в світовому кіно змінилося тренди. Але до класики світового кіномистецтва увійшли епохальні імена, серед яких Фелліні, Параджанов, Куросава. Скільки б не минуло часу – це залишилося у світовому фонді як найкраще, що може бути створене в кіно.

З'являються нові прийоми, нові технології, але безцінною залишається суть, гра, правила якої визначає для себе режисер і сам себе оцінює за найвищими мірками.

Як Фелліні ставився до своїх фільмів? Відомо, що ніколи їх не передивлявся. Побоювався, соромився, що може побачити щось таке, що не сподобається.

Фелліні – це історія про творче сумління.

Феномен ФеллініДовженко-Центр

Категорії
КонцертиТеатрАрхітектураДизайнІнше