У ніч на 3 січня Сполучені Штати завдали авіаударів по військових та державних обʼєктах Венесуели, а також викрали та вивезли з країни венесуельського диктатора Ніколаса Мадуро та його дружину. Це наразі кульмінація кількамісячних погроз Вашингтона Каракасу через нібито недостатню боротьбу з наркотрафіком. Досі США вразили чимало венесуельських танкерів та суден іншого типу, посилаючись на те, що їх використовують для перевезення наркотиків. У листопаді Трамп заявив про закриття повітряного простору над Венесуелою. Втім, очікувана військова операція США почалась тільки зараз.
Взаємини США й Венесуели стрімко погіршилися із поверненням до Білого дому Дональда Трампа. Нова американська адміністрація оголосила, що не визнає чинного президента країни Ніколаса Мадуро легітимним і закликала його піти у відставку. Той відмовився.
Тим часом Венесуела, маючи найбільші у світі запаси нафти, живе в нескінченній політичній та гуманітарній кризі. І Трамп таки має рацію, що Мадуро не надто легітимний президент: у 2019-му йому вдалося втриматися при владі завдяки фальсифікації виборів.
Попередні прогнози щодо наслідків військової операції США у Венесуелі були нагативними: зокрема, Reuters застерігало щодо переходу прибічників Мадуро до партизанської боротьби чи перетворення країни на “некеровану державу”. Пояснюємо, чому Трамп вирішив розпочати військову операцію у Венесуелі та що це може принести жителям країни та регіону.
Першу версію матеріалу опубліковано 5 грудня 2025 року.
Що відбувається у Венесуелі
"Хоча населення тут здебільшого бідне, Венесуела дуже багата країна завдяки нафті, і Мадуро може купити тут собі підтримку", — відповідає Суспільному Сильвія Коломбо на прохання коротко описати теперішнє життя в країні. Сильвія — журналістка бразильської газети Folha de San Paulo, пише про весь регіон і, зокрема, ретельно стежить за ситуацією у Венесуелі.
Венесуела має найбільші в світі підтверджені запаси нафти. 2023-го їх оцінювали в 303 мільярди барелів. Утім, за рівнем експорту, країна помітно відстає від інших виробників — переважно через санкції США, запроваджені ще за першої адміністрації Дональда Трампа, та Європейського Союзу. Ці санкції значно підвищили ціну на імпорт товарів до Венесуели і багато з них, зокрема продукти і засоби гігієни, стали дефіцитними. Наталія Шевченко, доцентка кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн КНУ імені Тараса Шевченка, нагадує, що в розпал урядової кризи у Венесуелі в 2019 році населенню бракувало навіть туалетного паперу. Одним із ключових постачальників целюлозно-паперової продукції до 2022-го була якраз Україна.
"Це сталося, оскільки режим Мадуро перебував під санкціями уже більш як 10 років. І через провальну політику його попередника Уґо Чавеса, який вважав, що Венесуела може жити як арабські країни: качати нафту, продавати її, адже ціни на неї високі, — а всі інші продукти, навіть найнеобхідніші, закуповувати", — пояснює експертка. Такий підхід виявився надзвичайно згубним для венесуельців: цінність національної валюти впала на більш ніж 80% відносно долара за останній рік, а інфляція, за прогнозами МВФ, вже до кінця року сягне 270% — найвищого показника в світі. У 2024 році 86% венесуельців жили за межею бідності.
Складність виживання очевидна, порівняно з місцевими зарплатами та цінами. Офіційна мінімальна зарплата у Венесуелі становить близько 3,5 долара на місяць. Завдяки бонусам держслужбовці отримують до близько 140 доларів. Багато хто у Венесуелі поєднує кілька робіт, — в підсумку зазвичай виходить еквівалент 200 доларів на місяць. При цьому за три десятки яєць доведеться заплатити 6,4 долара, а за кілограм сиру — близько 10. "У Венесуелі чимало проблем із транспортом, бракує продуктів у супермаркетах і на ринках, а ще — ліків. Там просто немає ліків. Хто зараз хворий на рак у Венесуелі, змушений купувати препарати для хіміотерапії на чорному ринку. Усе це справді налаштовує людей проти режиму", — каже Коломбо.
За таких умов, розповідає Наталія Шевченко, популярною стала практика так званих пайків, соціальної підтримки, на яку можуть розраховувати лише лояльні до режиму венесуельці. "Більшість населення країни живе у містах — це понад 93%. Парамілітарні групи, які реально контролюють регіони країни, дуже добре обізнані з ситуацією і можуть надавати режиму Мадуро інформацію про лояльність тієї чи іншої родини. І виходить, що лояльні отримують більше. А ті, хто не знайшли компромісу із совістю, виїздять за кордон, поповнюючи лави іммігрантів — як у сусідніх країнах, так і у США", — каже Шевченко.
За різними підрахунками, наразі за кордоном опинились від чотирьох до восьми мільйонів венесуельців. Близько 600 тисяч із них перебували у США за програмою тимчасового захисту. Попри вимогу Трампа згорнути цю програму й відправити венесуельців додому, апеляційний суд наприкінці літа його ініціативу заблокував. Утім, понад 350 тисяч тих, чий захист завершено ще навесні, наслідки рішення Трампа вже відчули. Частину з них звільнили з роботи, когось утримували в імміграційних в'язницях, розлучали з дітьми-громадянами США й навіть депортували.
Хто такий Ніколас Мадуро?
Мадуро — прямий послідовник режиму колишнього лідера соціалістів Венесуели Уґо Чавеса. У політику він потрапив "із низів": у 1980-х працював охоронцем та водієм автобуса, належав до профспілки транспортників Каракаса. У 1990-х Мадуро виступив на боці увʼязненого Чавеса, якого кинули за ґрати за антиурядову діяльність, зокрема за причетність до державного перевороту проти тодішнього президента Карлоса Андреса Переса. У 1998-му Мадуро ще й підтримав Чавеса та його Об'єднану соціалістичну партію Венесуели на виборах і зміг забезпечити собі місце у його найближчому оточенні: обіймав посади міністра закордонних справ та віцепрезидента.
Уґо Чавес був культовим лідером для Венесуели. Це було помітно скрізь, розповідає Сильвія. "Чавес та його уряд по-своєму допомагали населенню. Вони роздавали їжу, пальне та інші потрібні людям товари. І Уґо Чавес мав харизму, яка людям дуже подобалась. Я пам'ятаю, як заходила тоді до будинків дуже бідних людей, і в них там стояли Діва Марія, Ісус Христос, а з другого боку — маленька статуетка Чавеса. Він був людиною, яку венесуельці любили", — каже журналістка. Коли у 2013-му Чавес помер від раку, Мадуро очолив країну. Такої харизми він не мав, запевняє Сильвія Коломбо, урядову підтримку населення згорнув. Та все ж зміг цементувати свою владу і планує лишатися президентом щонайменше до 2031 року.
За сумарні 26 років перебування Чавеса та Мадуро при владі їхня партія змогла здобути контроль над ключовими інституціями, зокрема Національними зборами, значною частиною судової влади та виборчою радою — аналогом Центрвиборчкому. У 2019-му Мадуро стикнувся з серйозною політичною кризою: лідер опозиції Хуан Ґуайдо, на противагу Мадуро, оголосив себе тимчасовим виконувачем обовʼязків президента. Низка західних країн, зокрема й США, визнала його легітимним лідером. На бік Мадуро стали хіба що Росія, Китай, Туреччина, Куба, Болівія, Білорусь та Мексика. Масштабні протести за відставку нинішньої влади охопили країну, але не допомогли: Мадуро зміг втриматись на посаді.
На нових виборах у липні 2024 року контрольована урядом виборча комісія країни знов оголосила Мадуро переможцем — попри те, що опозиція наполягала, що їхній кандидат, Едмундо Гонсалес, насправді виграв виборчі перегони, а тисячі венесуельців вийшли на протести проти влади. Верховний суд країни все ж підтримав Мадуро, на початку 2025-го відбулася його інавгурація. США й цього разу оголосили вибори нелегітимними й визнали Гонсалеса "обраним президентом". Утім, опозиціонер мусив тікати за кордон, побоюючись арешту всередині країни. Жертвою політичних переслідувань стала й відсторонена від виборів лідерка опозиції, цьогорічна лауреатка Нобелівської премії миру Марія Коріна Мачадо. Попри погрози, вона залишається у Венесуелі. Утім, Мадуро планує позбавити її громадянства.
Останніми роками правозахисники постійно наголошують на несприятливій ситуації з правами людини в країні. Місія ООН зі встановлення фактів у Венесуелі повідомляла про "одну з найгостріших криз у сфері прав людини" в новітній історії країни та "нову віху в погіршенні верховенства права", яка загострилась після виборів 2024-го. За три роки до того й Міжнародний кримінальний суд розпочав розслідування щодо порушення прав людини у Венесуелі на запит низки південноамериканських країн — Аргентини, Колумбії, Чилі, Парагваю та Перу — які звинувачували режим Мадуро в безпідставних арештах, тортурах і навіть стратах політичних опонентів.
За словами Сильвії Коломбо, головною опорою Мадуро є військові. "Високопосадовці військового режиму отримують від Мадуро багато грошей. Тож вони й не повстануть проти нього просто зараз. Можливо, колись у майбутньому це станеться", — додає Коломбо.
У чому суть претензій Трампа до Венесуели
Поганий стан демократії — не головне, що турбує Трампа щодо Венесуели. Значно більше його адміністрацію цікавить причетність режиму Мадуро до наркотрафіку в Латинській Америці, який безпосередньо впливає і на США. З вересня американські війська неодноразово атакували судна, що, ймовірно, причетні до торгівлі наркотиками — внаслідок цих ударів уже загинули понад 80 венесуельців. Тепер Сполучені Штати концентрують військово-морські сили в Карибському басейні та погрожують бомбардувати Венесуелу. Як відзначає The Economist, нинішня адміністрація Трампа ставиться до наркобанд не просто як до злочинців, а як до терористів — і цим виправдовує застосування проти них військової сили. Недарма ж держсекретар Марко Рубіо називає наркокартелі “Аль-Каїдою” Західної півкулі.
Звинувачення від США не безпідставні. Як ідеться у розслідуванні The Wall Street Journal, Венесуела справді грає ключову роль як транзитний хаб у світовому наркотрафіку, зокрема для транспортування значних обсягів кокаїну, який прямує до країн Західної Африки та до Європи. Через специфіку розташування — поруч із Колумбією, яка досягла рекордних рівнів виробництва кокаїну, а також неефективні безпекові інститути всередині країни — Венесуела стала привабливою для наркоторговців. До контрабанди активно залучені й венесуельські наркобанди та корумповані чиновники. Як саме це зачіпає й США, окреслила Наталія Шевченко..
“Венесуела більшою мірою транзитна країна для цього. Більше сировини та, власне, кокаїну виробляють у Колумбії, звідки його й транспортують — і не лише через Карибський басейн, а й Тихоокеанське узбережжя. Потім венесуельці як посередники спілкуються з мексиканськими наркокартелями, а ті далі постачають наркотики до Сполучених Штатів. Власне, частка Венесуели в цій системі незначна, адже понад 80% кокаїну йде через саме Колумбію. Але проблема в тому, що свого часу режим Уґо Чавеса, який мав дуже напружені відносини із США, увійшов у контакти з колумбійськими терористами з ФАРК”, — каже експертка.
Домовленість була така: ФАРК допомагали “розібратися” з опозицією у Венесуелі силовим шляхом, а влада Венесуели натомість закривала очі на появу логістичних шляхів, якими кокаїн із Колумбії міг би потрапляти через Венесуелу в країни Карибського басейну чи навіть у Європу. Причому до Європи він надходив у вантажах, які легально завантажувалися у венесуельських аеропортах, розповідає Наталія Шевченко. “Кришували” всю цю структуру за часів Чавеса військові, й саме на цьому трималась єдність режиму. Коли керувати країною почав Мадуро, він не мав великої прихильності з боку військових, але працювати звичній схемі не заважав. Тому вище керівництво армії, яке має вигоду від наркоторгівлі, зрештою підтримало його владу.
“Виробники кокаїну, фентанілу та всіх інших наркотиків, які мають значення для Сполучених Штатів, переважно перебувають у Перу, Колумбії, Парагваї чи Болівії. Більшість наркотиків, які залишають Південну Америку, походять із цих чотирьох країн. Країнами, що експортують справді великі обсяги до Сполучених Штатів, є Колумбія та Перу. Венесуела також експортує наркотики до США, але порівняно в невеликій кількості. Тож заперечувати роль Венесуели не можна, але неправдиво стверджувати, що геть усі наркотики з Латинської Америки проходять через неї”, — каже Сильвія Коломбо.
Які насправді мотиви у Трампа
Справа, звісно ж, не лише в наркотиках. Наталія Шевченко вирізняє пʼять основних причин, чому Трамп вирішив вдатись до спецоперації проти Венесуели. По-перше, це спроба розв'язати або принаймні впорядкувати питання щодо міграції у США. Внутрішня дестабілізація — а отже, можливо, потреба голосувати на виборах за нову владу, мотивує громадян Венесуели повернутись додому. “Це вирішить проблему й багатьох інших сусідів Венесуели, де мешкають її громадяни”, — пояснює Шевченко.
По-друге, це спроба “вщипнути” Китай, який має відчутний вплив на Каракас. “Венесуела була, напевно, одним із найбільших реципієнтів китайської допомоги. Суму цих кредитів не озвучують, бо вся статистика щодо Венесуели з 2019 року в принципі закрита. Але коли активізувалась опозиція на чолі Хуана Гуайдо, звучали суми від 50 до 70 мільярдів доларів. Водночас, наприклад, сума кредиту від РФ називалась на рівні 20 мільярдів доларів, — згадує науковиця. — Китай, як і Росія, не просто так дають ці кредити. Оскільки Венесуела не може їх повернути, потенційно привабливі активи (насамперед ідеться про нафту, - ред.) можуть перейти під контроль Китаю”.
По-третє: фактор сусідньої Гаяни. У 2023 році між Венесуелою і Гаяною загострилась територіальна суперечка: Венесуела претендувала на гаянський регіон Ессекібо, багатий на поклади нафти. “Настільки багаті, що це дозволило вдесятеро збільшити валовий внутрішній продукт Гаяни за останні роки. Вигоду від цього отримала американська компанія ExxonMobil, яка виявила ці поклади й почала їх розробляти”, — додає експертка.
По-четверте: перешкоджання зростання впливу Росії у Венесуелі. Крім того, що Росія є одним з головних кредиторів Венесуели, росіяни мали вкладалися і в нафтову галузь країни. “Роснефть” була ключовим інвестором у венесуельську нафту, надаючи державній компанії Венесуели PDVSA передоплату за майбутні постачання нафти. Також російські компанії допомагали Венесуелі обходити західні санкції та водночас легітимізували режим Ніколаса Мадуро. Каракас також закуповує у Москви озброєння (наприклад, зенітно-ракетні комплекси С-300, — ред.), а в липні цього року у Венесуелі почав роботу російський завод із виробництва патронів для автоматів Калашникова.
“Це підриває регіональну стабільність, безпеку. Давайте відверто: автомат Калашникова — доволі поширена стрілецька зброя. В умовах, коли там активізуються наркокартелі чи якісь організовані злочинні угруповання, — це серйозно”, — зауважує Наталія Шевченко.
І наостанок — це бажання Трампа продемонструвати, що Латинська Америка є сферою безпосередніх геополітичних інтересів США, і Вашингтон готовий протистояти впливу Китаю, Росії й Ірану в регіоні. Якщо на початку ХХІ століття головним приводом для поширення американського впливу у світі був ісламський тероризм, то “тепер США будуть готові співпрацювати лише з тими державами в Латинській Америці, які підтримують їхню боротьбу з наркоторговцями, яких Трамп оголосив найбільшими ворогами Америки”.
Що може вирішити військова операція
В середині листопада США оголосили про початок масштабної військової операції “Південний спис” біля Венесуели — начебто для боротьби з наркотрафіком. Однак аналітики вже тоді припустили, що таке безпрецедентне розгортання військових сил, разом з авіаносною ударною групою, може вказувати на підготовку серйознішої військової інтервенції. Пізніше Трамп заявив і про “закриття неба” над Венесуелою, що теж звучало як черговий провісник військової операції на землі або заплановані удари США по території країни. "До уваги всіх авіаліній, пілотів, наркодилерів та контрабандистів — вважайте повітряний простір над і навколо Венесуели повністю закритим", — написав президент США. Тим часом останні місяці армія США щонайменше 21 раз атакувала судна, які, як заявляли у Вашингтоні, займалися контрабандою наркотиків. В результаті цих атак уже загинули щонайменше 80 людей.
Паралельно з погрозами й обстрілами суден Трамп продовжував тиснути на Мадуро, аби той пішов у відставку. Як повідомляли джерела Reuters, під час дзвінка 21 листопада Трамп давав Мадуро тиждень на те, щоб залишити країну добровільно. Із собою він міг узяти родину й вирушити, куди захоче. Президент Венесуели відмовився. Точніше, висував додаткові вимоги. Зокрема, Мадуро просив Трампа зняти санкції з понад 100 венесуельських чиновників, багатьох з яких США звинувачують у порушеннях прав людини, наркоторгівлі чи корупції. А також вимагав можливості призначити “свого” президента натомість. Трамп відхилив прохання й навіть пригрозив Мадуро застосуванням сили, якщо той не погодиться. Зрештою, це і сталося.
Сильвія Коломбо пояснює: зараз у Венесуелі склався певний парадокс, адже нібито у суспільства зʼявився шанс позбутися Мадуро під тиском США. “Було 14 спроб домовитися з режимом Мадуро і всі вони зазнали невдачі. У всіх них Мадуро брехав, обіцяв провести вільні вибори та звільнити в'язнів, обіцяв багато чого, але ніколи цього по-справжньому не робив. Понад 80-85% венесуельців хочуть позбутися його. Але люди, які підтримують вторгнення з боку Сполучених Штатів для цього, — у меншості. Якщо США вторгнуться у Венесуелу сьогодні, завтра уже зʼявляться якісь причини для вторгнення також у Колумбію чи в Перу”, — каже вона.
