Як Тичина та Бажан жили у сусідніх квартирах. Вийшла друга серія фільму "Будинки з історіями"

Як Тичина та Бажан жили у сусідніх квартирах. Вийшла друга серія фільму "Будинки з історіями"

Як Тичина та Бажан жили у сусідніх квартирах. Вийшла друга серія фільму "Будинки з історіями"

У столичній "сталінці" на Терещенківській, 5 по сусідству жили Павло Тичина та Микола Бажан. Сьогодні у їхніх квартирах – меморіальні музеї, де зберігся побут українських письменників.

Якими делікатесами Тичина частував гостей? Чому Бажан лягав спати, не роздягаючись? Та на які хитрощі доводилося йти, щоб вказати в енциклопедіях імена "ворога народу" Михайля Семенка та Георгія Нарбута? Дивіться в другому випуску спецпроєкту Суспільного "Будинки з історіями. Київ". Перший випуск про будинок письменників Ролік - дивіться за посиланням.

Цитати з фільму:

"Цей будинок урядовий будинок, у якому жили видатні діячі та письменники. Павло Тичина сюди переїхав у 1944 році і був одним з перших його мешканців".

"Залежно від обставин, від того, коли приходили люди, Павло Григорович накривав на свята більш багаті столи, коли були оливки, які мало були відомі в радянський час, якесь сухе вино червоне, якісь сири цікаві, з пліснявою, наприклад. Ближче до кухні було місце Лідії Петрівни, господарки, яка постійно бігала, подавала страви. А далі місце Павла Григоровича. На світлині він якраз на цьому місці і сидить".

"Пізніше у цей будинок переїжджали, наприклад, Павло Загребельний, який був головою Спілки письменників України. З часом, до композитора Турчака цей будинок став таким, більш театрально-музичним, тут проживала Євгенія Мірошниченко. І постійним сусідом Павла Григоровича був Микола Платонович Бажан".

"Микола Бажан з Ніною Володимирівною отримали квартиру в 1944 році, у вересні приблизно, як урядовці. Микола Бажан був заступником Ради народних комісарів на той момент, з літа 1943 року. Квартира велика, квартира простора, дуже гарна. І водночас, тут видно руку людини і смак людини, яка дуже любить мистецтво".

"У Миколи Бажана на період його життя, скажімо, 60-70-ті роки, він бібліотеку збирав усе життя. І на той час це була одна з найкращих мистецьких бібліотек Києва. Він працював головним редактором в "Оре" і готував величезний проєкт, і на сьогодні він залишається таким дуже масштабним і значимим для української культури, "Історія українського мистецтва" у кількох томах".

"Кінець 30-х років – це активні репресії, такі найстрашніші. Бажан у ті часи втратив дуже багато своїх друзів і це був страшний, насправді, для них дуже час. І якийсь час, дуже довго, Микола Бажан, за переказами його дочки, Майї Миколаївни, навіть спати лягав, не роздягаючись, тому що чекав кожної ночі приходу НКВС. З 16 мешканців 8 було репресовано, ну і розстріляно багато".

"На відміну від квартири Павла Тичини, куди дуже багато людей приходило, студенти могли приходити в гості до Тичини, у Бажанів такого не було. Тут збиралися тільки близьке достатньо коло людей, це близькі друзі родини, родичі".

"Бажан дуже сильно поважав Тичину, він виріс на Тичині. У них була велика різниця у віці. Бажан у 1919-1920, коли відбувалося таке юнацьке формування світогляду, то у цей час Тичина був уже зрілим поетом, уже вийшли його "Сонячні кларнети". То Бажан якраз зачитувався цією збіркою, коли був уже зрілим гімназистом в Умані".

"Коли Тичина помер, Бажан був якраз у Москві в цей час. Коли він дізнався, то просто розплакався. Для нього це було, як от просто світ упав, такою глибою для нього був Тичина. Він, звичайно, розумів, що з Тичиною зробила радянська влада, усвідомлював це. Але, попри те, він продовжував поважати його за поетичний талант, який розцвів у 1920-х роках".

"Павло Григорович застерігав своїх друзів-шістдесятників від того, щоб вони так вільно висловлювалися. Він пам’ятав, як забирали автомобілями. Колись порівнював себе Тичина з котиком, якого замкнули в кліточці і випустили собаку, яка бігала навколо цієї клітки. І ми побігли в ліс все далі й далі. Й так радісно було нам, так весело було".

Категорії
КонцертиТеатрАрхітектураДизайнІнше