Система супутникового звʼязку Starlink досі залишається основною комунікаційною інфраструктурою в Силах оборони України, якісних альтернатив якій поки що немає. На початку лютого 2026 року компанія SpaceX за домовленістю з Міністерством оборони України відключила термінали Starlink, не внесені у спеціально створений "білий список".
Причина цього в тому, що приблизно з 2023 року російська армія теж почала користуватися системами Starlink через контрабандні термінали. Відключення частково зачепило й підрозділи СОУ, оскільки на їхню реєстрацію в "білому списку" був потрібен час.
505-й окремий батальйон морської піхоти — один із підрозділів, що майже не відчув відключення, оскільки вчасно зареєстрував свої термінали. Більше того, їм вдалося використати відсутність супутникового зв'язку в росіян на свою користь. Як саме — в репортажі Суспільного.
Два квадроцикли з чотирма російськими військовими заїжджають у лісосмугу на перетині Донецької і Дніпропетровської областей і намагаються спішитися. Це Олександрівський напрямок, де росіяни постійно намагаються утворити "буферну зону".
На чорно-білому стрімі видно їхні теплові сигнатури. Видно, як вони пробують заховатися, але не виходить. І те, як вони їдуть, і точку, де квадроцикли зупинилися, передають спершу артилеристам, а потім на українські розрахунки FPV. Спершу відпрацьовує FPV-дрон, за ним ще один, далі долучається арта. Один квадроцикл уже нікуди не їде. Другий намагається втекти через ліс, але його наздоганяє снаряд. Як наслідок — троє загиблих, один поранений.
Ця спроба штурму відбулася кілька тижнів тому на ділянці піхоти 505-го окремого батальйону морської піхоти. Стрім показує на командно-спостережному пункті батальйону військовий з позивним "Циган". Операція тривала менше 14 хвилин.
— Тут нам допомагали суміжники, й ви самі бачите, скільки часу ця взаємодія зайняла, — каже Циган. — А якщо уявити, що немає інтернету, то довелося б усі ці пересування передавати по рації, потім диктувати комусь координати, причому в якомусь зашифрованому вигляді. І цей зв'язок часто переривається. Тому ефективність "старлінків" на хорошому рівні. Без них було б тяжко.
На цьому відрізку фронту росіяни намагаються інфільтруватися, тобто просочуватися, углиб кілзони. Протягом березня російська армія на цьому напрямку сповільнилася. Якщо раніше вони намагалися заходити групами по семеро-восьмеро людей, то тепер — по двоє-четверо. Спрацювали одразу кілька факторів.
По-перше, у зв'язку з рельєфом місцевості в росіян немає маршрутів. Річка, вибухові й невибухові інженерні споруди, у тому числі "зуби дракона" — все це сповільнює просування. Наприклад, на те, щоб перелізти три протитанкові рови з єгозою Закрученим колючим дротом.підготовленим людям потрібно година-півтори. Цього цілком достатньо, аби до точки висадки російської піхоти підлетів ударний дрон.
По-друге, батальйон вклав багато ресурсу в технології та зв'язок, хоча початково це саме піхотний підрозділ. Нічні бомбери, які скидають посилки, наземні роботизовані комплекси, підрозділи перехоплення радіоелектронних засобів — працюють на піхоту. Щоб доставити посилки до дронарів, які скинуть їх піхоті, дороги мають бути хоча б мінімально "чистими" від ворожих дронів.
По-третє, відключення Starlink у росіян спричинило низку проблем зі зв'язком. Замість супутникового інтернету російській армії довелося налаштовувати інтернет-мости — коли основна антена, що забезпечує вихід в інтернет, розташована в глибокому тилу, а потім наступні антени, що нагадують телевізійні супутникові тарілки, підтягуються ближче до позицій російських пілотів. Також росіяни частіше почали користуватися радіозв'язком, що дозволило перехоплювати повідомлення.
— Нам це дуже зіграло на руку, бо вони вели своїх пілотів по радєйках, і ми орієнтувалися по їхніх маршрутах, уражаючи живу силу, — каже 27-річний командир батальйону на позивний "Комісар". — Було краще зрозуміло, де вони накопичують особовий склад. Завдяки цьому вдавалось знищити, наприклад, не 10, а 30 чоловік.
Супутникові тарілки інтернет-мостів помітніші для розвідки, ніж термінали Starlink. А ще їх хтось має прийти й встановити — і це більше ресурсу, ніж поставити один термінал.
— Плюс у багатьох [російських військових] Starlink позалишалися, й росіяни почали використовувати таку схему: знаходять дурнів у телеграмі, які живуть в Україні, й платять їм 150-200 доларів за реєстрацію терміналу, — каже військовий з позивним "Френк". — Людині скидають кіт-номер, вона йде у ЦНАП, реєструє Starlink і заробляє грошенят. Тому, звісно, що зараз зв'язок у росіян ще не налагоджений на сто відсотків, але щось уже в них знову є.
На цьому напрямку росіяни використовують як оптоволоконні дрони, так і радіоелектронні. Оптоволокно — на вибивання логістики й засідки "ждунів" — по основних маршрутах. Якщо оптоволоконні дрони можна знешкодити лише фізично — спеціальні групи в координації з розвідкою патрулюють логістичні маршрути й знешкоджують "ждунів" — то з радіоелектронними FPV працюють підрозділи радіоелектронної розвідки.
Пастор працює в такому підрозділі, доти ж служив у піхоті. Він пояснює, що конкретно на його роботу відключення Starlink у росіян ніяк не вплинуло, оскільки він переважно має справу з радіокерованими FPV та перехопленнями. Однак це вплинуло на управління піхотою в росіян.
— Основна складність — визначити, хто летить, де й куди. Але FPV літають не на Starlink, це цифровий звʼязок. От "мавіки" залежать від терміналів, але їхній сигнал перехопити дуже складно, — пояснює військовий. — Зрозуміло, що відключення сильно вдарило по можливостях піхоти. Росіяни придумують аналоги, але це складна робота. Стало більше радіоефірів, і треба розуміти, що в них усе це дешеве й зробити радіоперехоплення не так складно. Між пелеганцією, повною розшифровкою і вичисленням п*дарської позиції може пройти до пів години.
Небо контролюється постійно, особливо якщо їде автівка з людьми. На кожній з них також є Starlink, аби радіоелектронна розвідка хоча б встигла попередити військових, чи безпечно продовжувати рух. А там, де виконувати логістичні завдання небезпечно, підключаються наземні роботизовані комплекси.
Зараз НРК на фронті — це "зоопарк" від різних виробників під різні завдання. Від маленьких "Рисей", які перевозять невеличкі вантажі, до гусеничних дронів, що здатні евакуювати поранених. Інженер НРК з позивним "Іванович" каже, що наразі дрони приходять на фронт у мінімальній комплектації. Іванович у цивільному житті був юристом, залишив приватну практику, мобілізувався. Його зацікавленість електронікою перетворилася з хобі на постійну працю: спершу — в майстерні FPV, а тепер із НРК. Його завдання в майстерні — "допиляти" робота так, аби він проїхав далі, аби давав чіткішу картинку на місцевості. У тому числі — встановити Starlink, щоб не зникав зв'язок під час роботи.
— В принципі, НРК — це той самий FPV, тільки на землі, — пояснює Іванович. — Пілоти знаходяться тут, у майстерні. Через Starlink вони керують дроном. А на позиції, де стоїть сам НРК, здійснюють поверхневий ремонт, обслуговування ходової, замінюють батареї, прибирають із нього багно. Щоб він був у бойовій готовності. Зараз у більшості випадків дрон працює на логістику: забезпечення позицій пілотів, піхоти й мінометних розрахунків їжею, водою, пальним, БК.
Командир батальйону з позивним "Комісар" кілька разів зазначає: він пишається тим, що, попри постійні штурми, в останні місяці його батальйон зазнав мінімальних втрат. При цьому батальйону спільно із суміжниками вдалося, наприклад, провести контрнаступальні дії в районі Іванівки, Зеленого Гаю та Андріївки-Клевцового.
— У нас є ряд проблемних питань, але станом на зараз усі наші позиції — "живі", там є бійці, — пояснює Комісар. — Проблемне питання — це бійці, які перебувають на піхотній позиції вже більш як 200 днів. Без сприятливих умов вивести їх ми поки не можемо.
Логістичні маршрути так і залишаються найбільш проблематичним для армії завданням. Попри наявні технології, за виконання будь-якого бойового завдання усе одно відповідальні люди. А це означає, що треба мінімізувати заїзди-виїзди і, наприклад, чекати на вдалу погоду. Навіть на позиції пілотів зараз доїхати складно, і їхні типові зміни стають тривалішими.
Тому коли два пікапи, під зав'язку завантажені білими мішками, упаковками "Прозорої" та ящиками з боєкомплектом, від'їжджають у кілзону, водії попереджають: сьогодні заїзду більше не буде, це — крайній.
Один пікап їде на позицію розрахунку FPV, другий — на позицію розрахунку нічних бомберів. Білі мішки — це посилки, які треба доправити і на позиції операторів безпілотників, і на позиції піхоти. Що далі вглиб кілзони, то важча доставка. Мішки з посилками вантажать не лише в багажник, а буквально на кожен вільний сантиметр машини — скільки влізе.
А влізти має що більше, то краще. Бо термін перебування на позиціях навіть для пілотів уже становить від трьох тижнів.
— Пріоритет — БК і посилки, — надсилає голосове повідомлення один із пілотів, що перебуває на позиції, на точку, де вантажать пікап. Коли простір у машині закінчується, бійці рушають у бік горизонту, де небо порізане слідами від КАБів.
Матеріал підготовлено за підтримки проєкту Міжнародний Фонд Страхування Журналістів, що реалізується Асоціацією "Незалежні регіональні видавці України", що є частиною програми Voices of Ukraine, що входить до програми SAFE, яку координує European Centre for Press and Media Freedom. Проєкт Voices of Ukraine реалізується в межах Hannah Arendt Initiative. Проєкт не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить винятково погляди та інформацію, отриману редакцією.
