Слідство не бажає помічати, що тебе атакували п’яні люди. Інтерв'ю з фотографом Євгеном Нікіфоровим

Слідство не бажає помічати, що тебе атакували п’яні люди. Інтерв'ю з фотографом Євгеном Нікіфоровим

Слідство не бажає помічати, що тебе атакували п’яні люди. Інтерв'ю з фотографом Євгеном Нікіфоровим

Інтерв'ю з фотографом Євгеном Нікіфоровим про українські експериментально-показові села було заплановане до подій у березні 2021 у селі Василівка Одеського району, після яких фотографа звинуватили у смертельному ДТП.

За версією слідства, Євген порушив правила безпеки дорожнього руху або експлуатації транспортного засобу, внаслідок чого загинув місцевий житель Ігор Буздужа (ч. 2 ст. 286). За словами Євгена, у Василівці на нього напали двоє чоловіків, які намагалися відібрати фото і відеотехніку, погрожували життю. Тому він сів в машину і втік.

Суспільне Культура поспілкувалося з Євгеном одразу після першого судового засідання, де йому був обраний запобіжний захід у вигляді нічного домашнього арешту. Публікується текст після другого суду, що посилив міру запобіжного заходу.

Події у Василівці змінили кут зору на історію експериментально-показових сіл

Женю, як ти почуваєшся після нападу в селі Василівка Одеській області, де ти знімав для свого проєкту про експериментальні села, і вже двох судів, останній з яких постановив, що відтепер ти перебуватимеш під цілодобовим домашнім арештом замість нічного?

Повернути колишній темп життя вже не вийде. Слідство і форма запобіжного заходу повністю перекреслили плани на весну. До того моїм планом було проїхати більше ніж 10000 км по всій Україні за декілька місяців, завершити з темами, над якими працював роками: створення архіву монументального мистецтва та історію з декомунізацією. Зараз у мене є обмеження свободи пересування, і я мушу придумати, як користуватися цими обмеженнями для роботи.

Слідство не бажає помічати, що тебе атакували п’яні люди. Інтерв'ю з фотографом Євгеном НікіфоровимЄвген Нікіфоров

Василівка, Одеська область, 2021 рік.

Отже, станом на сьогодні робота зупинилась?

Робота заморозилася в тому темпі, який був. Немає можливості втілити свої задуми, не маючи змоги їздити в експедиції. Але я маю змогу працювати з власним архівом, а також переосмислити, про що буде історія з експериментально-показовими селами тепер, чи маю я моральне право перед самим собою займатися нею у майбутньому. І якщо маю, то як рухатися далі. Події у Василівці стали для мене достатньо травматичними, і кут зору на предмет дослідження також змістився.

Слідство не бажає помічати, що тебе атакували п’яні люди. Інтерв'ю з фотографом Євгеном НікіфоровимЄвген Нікіфоров

Дніпро, 2015 рік - з проєкту Ukrainian Soviet Mosaics.

Чому ти роздумуєш над тим, чи маєш право нею займатися? Звідки цей сумнів?

Експериментально-показових сіл всього 41. Це досить обмежена кількість. Подія зі мною сталась якраз в одному з них, і я точно знаю, що я в нього вже не повернуся, тому що це передусім небезпечно. Також, можливо, жителі інших експериментальних сіл, в яких мені поки що не вдалося побувати, матимуть викривлене уявлення про те, чим я займаюся.

Важко бути відкритим до спілкування, якщо перша фраза, що тобі видає гугл-запит, звучить як "фотографа підозрюють у вчиненні злочину". Бо зазвичай тебе гуглять, коли ти приїжджаєш в якесь село і, відштовхуючись від цього, починається розмова.

Наприклад, коли я був у селі Вузлове, Львівської області та мав провести там п'ять днів, я звернувся до голови села про сприяння у зйомках. Він взяв добу на те, щоб зрозуміти, хто до нього завітав. Лише після того, як він зрозумів, чим я займаюся і що я не намагатимуся викривити факти про село, у нас почалася розмова.

Хоча до випадку у Василівці конфліктних ситуацій не виникало – люди усюди привітні і мені часто доброзичливо показували інтер’єри сільських будівель, знайомили з інфраструктурою, фотоархівами, запрошували приїздити знову в інший сезон та навіть пропонували пожити безкоштовно.

"Можливо, їм здалося, що я говорю неправду"

Коли місцеві жителі підходять до тебе, то зазвичай вони говорять спокійно та відкрито?

Зазвичай я підходжу знайомитись до голови села, в бібліотеку або до голови агрофірми. Перед тим, як зі мною розмовляти, мене мусять прогуглити, або ж я мушу дуже докладно пояснити, ким я є. Зазвичай люди дуже відкриті, агресії при знайомствах не відчував.

Подібна ситуація виникла і в Одеській області: до тебе підійшли і почали дізнаватись, що ти робиш?

Ні, в Одеській області мене не питали, це якраз і було неочікуваним моментом. Там одразу почали вимагати віддати техніку, не пояснюючи, навіщо. Після певного діалогу з погрозами один з нападників комусь подзвонив і сказав: “Загугли Нікіфоров Євген, фотограф”. Відповіддю, мабуть, було “Такого немає”. Тому він на мене подивився і сказав “Такого немає. Тобі п****ц.”.

Якщо кожен з нас зараз будете гуглити твоє прізвище, то знайде досить багато відкритих матеріалів.

Якщо мене загуглити, то буде багато відповідей у пошукових системах, одразу зрозуміло, чим ти займаєшся. Але нападники були у стані алкогольного сп’яніння, і цей стан не дав оцінити ситуацію та бути більш привітними. Дивно, що на іншому кінці слухавки сказали, що такої людини немає. Гугл зламався.

Можемо припустити, що їх агресивна реакція була спровокована ще тим, що начебто ти говориш неправду?

Можливо, їм здалося, що я говорю неправду. Мене примушували довести, що я фотограф, показавши і передавши свою техніку. “Якщо ти фотограф — в тебе має бути камера, давай її сюди”. До цього були інші погрози, в тому числі погрози для життя, як-то “Це останній день твого життя” і “Ти звідси вже нікуди не поїдеш”. Ці двоє людей були п’яні, що було добре видно по зовнішньому вигляду, запаху, поведінці, рухам. Також це підтвердив один з нападників в інтерв’ю, і ще це має бути видно на розширених версіях відео з камер спостереження, з якими досі не дали ознайомитися стороні захисту.

Щодо відеозаписів: після події у селі у відкритий доступ виклали дуже короткий фрагмент відео, яке обривається і починається не спочатку. Чи знаєш ти, чому саме цей короткий фрагмент було викладено у мережу і хто це зробив?

Як мені сказали, на центральному магазині було декілька камер, які працювали. Так сталося, що одна з камер була направлена на місце моєї парковки. Працівники поліції вже у відділку показали мені відео з телеграм-каналу “Х***я Одесса”. Це був короткий фрагмент, який показує, як машина здає назад і нападник, знаходячись наполовину у салоні, задкує разом з нею. Я, з одного боку, був радий тому, що існує доказ з місця подій, де видно, що були спроби забрати техніку, видно, як мене вдарили, як силою намагаються відкрити двері машини і залазять в неї.

Коротке відео обрізане таким чином, щоб підходити під слова обвинувачення, де говориться про те, що я став учасником ДТП. “Водій не пересвідчився у безпеці руху, здав назад і збив людину”, — так говорить слідство. І справа виглядає ясною. До цього додавався вірусний підпис, як-то “київський фотограф” чи просто “водій з Києва приїхав у село і став учасником смертельного ДТП”. Ці новини почали вірусно розходитися і, можливо, саме через появу у телеграм-каналі за справу так взялися. Але слідство досі не бажає помічати, що тебе до цього атакували п’яні люди, про те, що вони погрожували твоєму життю словами і діями. Тобто це ще питання до слідства, до суду: чому саме таке відео було використано, чому використовуються відредаговані фрагменти, а не повні?

"Це місце, в якому дуже швидко втрачаєш контроль часу"

З тобою був брат, він був свідком усіх цих подій?

Я зазвичай їжджу сам, але цього разу маршрут був складним і я взяв брата, щоб підтримати мене, допомагати з координацією. Він сидів в машині – я до цього просив його знайти телефон готелю, де ми мали заночувати. Учасником подій він став вже тоді, коли нападники запитали “Хто це там сидить на пасажирському кріслі і чого не виходить” і пішли до дверцят машини, щоб силоміць його витягнути. Я лише встиг викрикнути, що це мій брат, в нього інвалідність і його не можна чіпати. Весь цей час нападник блокував спиною двері мого авто. Але як тільки ті двоє пішли витягати брата, я скористався моментом, щоб втекти від подальшого конфлікту – сів за кермо і почав здавати назад.

Через якийсь час тебе зустріла поліція на дорозі?

Я пам’ятав, що ці люди приїхали в центр села на авто, і я тікав від можливого переслідування у безпечне місце. Під час розмови вони телефонували комусь і запрошували приїхати. Тому я хотів дістатися безпечного місця, щоб подзвонити у поліцію. Коли я заселився у готель, то зі мною зв’язалася поліція. Сказали, що є свідчення про те, що моя машина була у ДТП і вона в розшуку. Я сказав, де знаходжуся і до мене приїхали.

Слідство не бажає помічати, що тебе атакували п’яні люди. Інтерв'ю з фотографом Євгеном НікіфоровимСуспільне Одеса

Євген Нікіфоров під час першого судового засідання, де був обраний запобіжний захід у вигляді нічного арешту.

Наскільки я розумію, потім ти опинився у слідчому ізоляторі. Розкажи про цей досвід.

Ізолятор тимчасового тримання — це місце, де людина, якій вручили підозру перебуває до 72 годин. До суду, який обирає запобіжний захід підозрюваному. Це досить невелика кімната, чотири стіни, в якій перебувають зазвичай двоє людей. На вході проходить обшук, в тебе відбирають всі речі, які є з тобою, і якими потенційно ти можеш завдати шкоду собі або комусь. Це можуть бути, наприклад, монетки або шнурки.

Це місце, в якому дуже швидко втрачаєш контроль часу. Ти зазвичай знаєш, що зараз світла або темна пора доби. Це місце, де здається, що ніби нічого не відбувається. Ти не знаєш, коли буде проходити суд, не можеш отримати необхідні предмети, елементарно – побутові, як-от зубна щітка або паста. Якщо в тебе немає людини, яка може це принести, то, скоріш за все ти будеш без елементарних речей. Власне, це місце, де ти чекаєш на те, що з тобою станеться у майбутньому. І найгірше, можливо, – у тебе немає доступу до інформації. Читати можна хіба що правила перебування у ізоляторі. Але приблизно за добу перебування там брат передав мені книгу, яку я брав з собою в експедицію – таким чином я прочитав “Як ми бачимо” Джона Берджера.

Через два дні після затримання я дізнався, скільки добрих слів підтримки було написано і як спільноти художників, фотографів, культурних менеджерів і просто небайдужих людей висловили слова підтримки. Це була неймовірна новина.

Чи зв’язувався ти з родиною загиблої особи?

Ні, я не намагався зв'язатися з родиною людини, що напала на мене і мого брата.

Який процес зараз триває?

Зараз триває досудове розслідування. У моїх інтересах справедливий розгляд справи. І щоб поліція нарешті почала займатися заявою про напад, яку я написав. Пройшов майже місяць, а мене досі за цією заявою навіть не допитали. Попереду також суд.

***

Другу частину інтерв'ю з Євгеном Нікіфоровим, яка присвячена його дослідженню історії експереминтально-показових сіл радянської доби, читайте за тиждень, 29 квітня.

Слідство не бажає помічати, що тебе атакували п’яні люди. Інтерв'ю з фотографом Євгеном НікіфоровимЄвген Нікіфоров

Київ, 2018 рік - проєкт про пам'ятники республіки.

Категорії
КонцертиТеатрАрхітектураДизайнІнше