Вчора, 15 квітня, конкурсна комісія обрала свою кандидатуру на посаду голови Національного центру імені Олександра Довженка. Це Олена Гончарук, яка нині є керівницею Музею кіно Довженко-Центру. Вона була єдиною кандидаткою на цю посаду, яку погодив сам колектив інституції.
Нинішній директор Довженко-центру Іван Козленко закінчує роботу на цій посаді. 18 березня у нього закінчилася каденція, але зараз він залишається виконувачем обов'язків генерального директора. Раніше Козленко повідомив, що не буде балотуватися на цю посаду, зважаючи на політичні та інші процеси, які відбувається останній рік.
Сьогодні вранці майбутня очільниця Довженко-Центру Олена Гончарук стала гостею ефіру Культура. Live з Катериною Толокольніковою на Радіо Культура. Вона розповіла про майбутні плани розвитку інституції та готовність до діалогу з виконавчою владою, яка зараз несе відповідальність за майбутнє інституції.
"З індустрійного гіганта ми перетворилися на культурну інституцію"
Пані Олено, в першу чергу я вас вітаю з тим, що ваша кандидатура отримала найбільшу підтримку — 6 голосів. Сподіваюся, що справді ви отримаєте цю посаду і станете головою Довженко-Центру (Cьогодні з'явилася інформація, що міністр культури Олександр Ткаченко просить провести ще одне голосування на конкурсі по Центру Довженка. Про це йдеться в листі міністра до членів конкурсної комісії, який опинився в розпорядженні видання "Лівий берег". — прим. Ред.). Перше питання — якою ви бачите програму розвитку центру в найближчі роки, тим паче з огляду на непросту ситуацію — знову недофінансування, а також пандемію і неможливість проводити заходи офлайн.
Дякую. Програма, яку запропонувала — ми працювали над нею разом з колективом, — передбачає розвиток тих починань, які нині вже є в процесі. Центр наразі не потребує реформування. Він уже в процесі реформування. І ті зміни, мабуть, незворотні.
Головна зміна полягає в тому, що з індустрійного гігантаПриміщення Довженко-центру знаходяться на території Київської кінокопіювальної фабрики, яка виготовляла плівку для дистрибуції фільмів в Україні, Радянському союзі та за кордоном. ми перетворилися в культурну інституцію. Це не просто переписати статут, це велика законодавча робота. Зміна призначення приміщень, землі, на якій вони знаходяться. Все це було зроблено.
Останні 5 років Довженко-Центр функціонує вже як культурна інституція, яка продукує не промислові товари, а продукує сенси, тому нам дуже важливо на найближчий час забезпечити сталість цих процесів. Адже є запущені вже в роботу виставкові проєкти, видавничі, дослідні, освітні програми, і ми не плануємо зупинятися в цьому.
Іван Козленко дав надзвичайно сильний поштовх і дав напрям. Команда це поділяє. В ній багато професіоналів, харизматичних людей, які добре знають свою справу, отже, ми будемо розробляти те, що уже почали.
Ми будемо працювати над тим, щоб поліпшити фінансовий стан Довженко-Центру. Він наразі є критичним. Варіантів є, на жаль, не так багато. І насамперед це вимагатиме діалогу з виконавчою владою і намагання все-таки не те, що їх переконати, а закликати робити добре свою роботу і розуміти ту відповідальність, яка лежить на органах влади за культурні інституції.
Це значить, що нам доведеться більше розмовляти із аудиторією і з тими, хто є законодавцями, і хто несе відповідальність за Довженко-Центр, а це Міністерство культури України. Більше розповідати про те, чим ми займаємося, в чому є цінність роботи Центру, в чому його особливість і унікальність, чим він відрізняється від інших культурних інституцій.
Тому я би зараз не хотіла розповідати і фантазувати про якісь гарні наші творчі плани і наміри, бо наразі нам дуже важливо втриматися і відбити всі загрози, про які ми ще, можливо, навіть не знаємо. Адже в країні складна політична ситуація, як нам вчора сказали на засіданні комісії.
"Кінотеатр є в планах, але це дорога річ"
Ще кілька років тому від Івана Козленка звучала ідея створити повноцінний кінотеатр в Довженко-Центрі. І. здається, цю ініціативу ви теж хотіли би продовжити.
Так. Це є нормальна практика для кіноархівів, коли є в наявності кінотеатр невеликий, але який дає можливість переглядати кіно, що не виходить в широкий прокат. Але це досить дорога річ, яка потребує підготованого приміщення.
На території Довженко-Центру місце для цього є. Більше того, колись ці приміщення використовувался як переглядові, але зараз вони непридатні для відвідувачів. Потрібні кошти і ресурс, щоб їх відремонтувати.
Я говорила про це вчора — відремонтованими наразі є 48 відсотків території Довженко-Центру. Це вже немало. Але кінотеатр в планах. При наявності коштів — ми будемо заробляти їх, звертатися до держави по підтримку, — цей процес також буде завершено. Ті, хто відкривав кінотеатр, розуміють, які витрати це тягне за собою.
Так, це справді непросто. Але будемо сподіватися, що буде можливість прийти до Довженко-Центру і побачити експозицію музею кіно, переглянути фільм, кілька активностей собі влаштувати. Чи не плануєте ви обмін з колишнім фільмофондом у Білих Стовпах?
Дійсно, в Білих Стовпах в Росії знаходиться багато фільмів, які були вироблені в Україні до початку 30-х років і після ліквідації ВУФКУ були передані в Держфільмофонд. Там є багато цінних фільмів, жодної копії яких в Україні немає, тому наші науковці ведуть розшук цих фільмів та вимагають їхнього законного повернення. Все ж таки існує якесь авторське право, право території, де створено фільм.
Варіант залагодження військової ситуації з Росією за допомогою культурних форматів ми не розглядаємо. Спочатку війна має бути вирішена на політичному рівні, там мають перестануть гинути люди. Росія має вибачитися, вивести війська. А далі вже можна вести розмову про культурну дипломатію. Те, що зараз відбувається — за допомогою фільмів не вирішити. Але ми маємо право вимагати те, що нам належить за законом.
Зараз, наприклад, тривають перемовини щодо фільму, який був знятий за сценарієм Володимира Винниченка. Ми хочемо отримати плівку та зробити копію, яка б зберігалася вже в нашому фільмофонді. Цей діалог триває вже два роки. Постійно виникають якісь перешкоди, але ми не здаємось.
"Для нас важливо не просто показати, а надати певну оптику"
Ще запитання від слухачів — піонером українського кіно вважається Данило Сахненко з Катеринослава. Він же започаткував українське кіновиробництво. Чи будете щось робити для увічнення його пам'яті?
Дякую. Інформація збирається, каталогізується. Ми як кіноархів намагаємося знайти все, що пов'язане з українськими фільмами, українськими прізвищами. Попереду з нашого боку будуть і видавничі проєкти, і доповнення інформації, яка є в онлайн-доступі. Я не виключаю виставок і освітніх програм, які будуть присвячені Сахненку. Але ніщо не заважає локальній громаді Дніпра теж звертати увагу на свого земляка — проєкти зі співпраці і взаємодії з нами теж можливі.
І останнє моє запитання до вас як до керівниці Музею кіно. Він був відкритий у вересні 2019 року. І от, підсумовуючи те, що вже зроблено: як глядачу зайшов цей проєкт, чи вистрілив? А, друге — які перші плани на виставки після того, коли карантин буде завершено і відкриється музей?
Музей відкрився у 2019 році такою великою виставкою ВУФКУ. Lost & found. Він був присвячений дослідженню українського кіно фото управління. Інформацію про нього можна отримати на сайті vufku.org, який продовжує працювати і на якому зібрана максимальна інформація про ту епоху.
За три роки ми реалізували п'ять проєктів. Для молодого музею це зовсім непогано, тим більше, що в основу лягають нові дослідження. Ми ще не маємо виставок про кінематограф, які є готові і які можна брати і експонувати. Окрім цього, колекція самого Музею кіно ще доволі маленька, щоб зробити доволі велику експозицію, але зараз наші науковці теж над цим працюють.
Ми отримали прекрасний відгук на наші проєкти від наших глядачів. І остання виставка "Польоти уві сні і наяву" за фільмом Романа Балаяна, який вчора мав день народження, теж продемонструвала, що аудиторія спрагла проєктів мистецьких, аналітичних, які давали би можливість дізнатися щось цікаве, поміркувати і відчути якось все по-новому.
Для нас важливо не просто показати, але й надати певну оптику для інтерпретації, продемонструвати фільм та його автора в новому розрізі, дати можливість осмислити це інакше.
Зараз попри карантин ми готуємо нову виставку, присвячену Федеріко Фелліні. Вона має відкритися на початку червня. Це партнерський проєкт з Італійським інститутом культури в Україні. Невдовзі експонати мають приїхати, і ми почнемо монтувати експозицію. Сподіваюся, карантинні заходи уже будуть зняті — і це можна буде побачити наживо.
Я би хотіла звернути увагу читачів, що ми займаємося створенням онлайн-кінотеатру, який курує наша медіатека. Це робиться, щоб фільми Довженко-Центру були доступні для перегляду не лише наживо, але й онлайн. Завдяки онлайн-кінотеатру до наших проєктів і подій можна буде долучатися також через мережу і , сподіваюся, скоро побачитися в музеї.
