На російську-українську війну пішов добровольцем, каже 44-річний хмельничанин Микола Зозуля. З осені 2014 до весни 2015 року був начальником штабу сьомого окремого розвідувального батальйону Добровольчого Українського Корпусу.
Війна для Миколи Зозулі розпочалася у березні 2014 року. Найбільші зміни, котрі з ним відбулись ще до бойового досвіду, вважає перехід у спілкуванні на українську мову, каже Микола.
"Я сам був російськомовний, я вчився в російській школі. І перше що вирішив, я буду розмовляти тільки українською мовою. Я українець", - згадує Микола.
За словами Миколи Зозулі, страх за життя і здоров’я росте разом з бойовим досвідом. Переляк після першого бою стався за кілька годин після його закінченню.
"Не зрозумів, що відбувалося. Переляк прийшов вже ввечері. І, ну не спав першу добу, оце все думав. Но чим частіше їздили, тим більш було страшніше, бо ти вже розумів, що це таке і чим це може закінчитися. І наслідки. Тим більше коли ти бачиш поранення побратимів", - додає військовий.
Найбільше вразили на війні відносини між побратимами, розповідає доброволець.
"Приїхавши сюди от не розумієш людей, тебе ніхто не розуміє. Там простіше, там один одному допомагають. Всі розуміють, там ворог, тут наші. Ми жили безпосередньо в бойових діях. Сектор "Б", це Піски, Авдіївка, Водяне, Опитне, Спартак. Всі ці гарячі, бойові", - розповідає Микола Зозуля.
До війни 14 років займався боксом, каже Микола Зозуля. Тому і позивний отримав "Боксер".
"Якщо хтось говорить, що не страшно то я не повірю. Саме страшне було, це в принципі позиція "Пушка" на Пісках. Це тоді, що більш мене так налякало. Почався обстріл десь о 6-й годині вечора. І закінчився о 5 ранку. Клали всім підряд. Ми просто сиділи в хаті без підвалу, без нічого, і ще треба було нести певне чергування", - каже доброволець.
Основною діяльністю батальйону була розвідувально-диверсійна робота, каже Микола Зозуля: "було таке, що наші і в полон брали. Але, є певний кодекс війни. Ну, такий, не гласний, скажімо. Ми за межі цього не заходили. Ніколи не робили катувань".
За словами Миколи, посттравматичного синдрому у нього не було. А основною реабілітацією є спілкування з побратимами, додає чоловік. Нині Микола Зозуля керівник відокремленого підрозділу Ветеранське братерство в Хмельницькій області.
Читайте також
"Частинка душі залишилася в кафе": розповідь хмельничанки, що втратила бізнес через карантин
