Ужгородці Юлія Дуб, Тарас Деяк та Михайло Малец — учасники Революції Гідності. Юлія та Тарас виходили на мітинги в Ужгороді та їздили на Майдан в Київ. Михайло на той час жив у столиці України. Чоловік розповів, що долучався до Революції Гідності щодня з початку грудня 2013 року.
Ужгородка Юлія Дуб — одна з перших, хто вийшов на мирний студентський мітинг в Ужгороді у 2013-му. Їй тоді було 20 років. Каже: кілька разів їздила і на Майдан в Київ.
"Після побиття студентів він (Євромайдан — ред.) набрав нової сили й почався вже не просто Євромайдан, а почалася Революція Гідності. Коли почали силовими методами розганяти Майдан, то це вже не просто інтеграційний напрямок, а це вже про свободу, про гідність і про те, що або ми зараз розбігаємося і закони 16 січня будуть повноцінно діяти й нам позакручують гайки так, що в нас не буде жодної свободи ні мирних зібрань, ні висловлювання якоїсь своєї думки чи позиції, або ж ми гуртуємося, відстоюємо своїх, захищаємо свої права і свободи. Що, власне, і відбулося. І Революція Гідності тому і має таку назву, бо ми не втекли, не розбіглися, а згуртувалися і дали відсіч. І, я вважаю, що перемогли", — розповіла Юлія Дуб.
Очільнику організації "Карпатська Січ" Тарасу Деяку було 21, коли він вийшов на мітинг і пройшов студентським маршем через весь Ужгород. Чоловік каже: розумів, що майбутнє країни буде вирішуватися у столиці. Тому вже 29 листопада доєднався до учасників Майдану в Києві.
"Я народився вже в незалежній Україні, у 1992 році. І більшість тих людей, котрі були там — це люди, котрі народилися в незалежній Україні. І ми казали, що так, як було, то вже не буде. І ми всьому світу показали, що таке боротися за свою незалежність. І, я вважаю, весь світ це побачив. Саме після подій лютого почала зароджуватися реальна нація. Коли люди з алюмінієвими щитами ішли вулицею Інститутською вгору, а на них ставили автомати і їх просто розстрілювали. Поранених або вбитих просто забирали, підіймали щити й далі йшли вперед, ішли до своєї мети, за Україну, за її соборність, за її незалежність, щоб довести — так, як було, вже не буде ніколи", — пригадує Тарас Деяк.
Ужгородець Михайло Малец у 2013-2014 році жив і працював у Києві. З початку грудня після роботи щовечора ходив на Майдан.
"Я виходив конкретно за євроінтеграцію, за справедливі відношення до думки студентів, до думки людей, особистості. Закінчив я ходити на Майдан, коли отримав поранення 18 лютого. Це було на розі Кріпосного провулка та вулиці Інститутської. У мене були простріляні обидві ноги. Втретє потрапили мені в живіт біля серця й мені прорвало селезінку, підшлункову, шлунок, кишківник і застрягло в хребті. За таку відвагу перед державою, що ми відстоювали тоді незалежність України, євроінтеграцію, нас нагородили орденами за мужність", — розповів Михайло Малец.
Що відомо:
18 лютого 2014-го силовики почали стріляти в учасників Революції Гідності. Того дня, за даними Інституту нацпам’яті, загинули 23 людини й понад пів тисячі були травмовані. За наступні дні в протистояннях у центрі Києва загинули ще 84 людини. Цих 107 людей назвали героями Небесної Сотні. Найстаршому із них було 82 роки, наймолодшому — 17.
Події 18-21 лютого 2014 року у Києві на Майдані Незалежності стали фінальним етапом Революції Гідності.
Підписуйтеся на Суспільне Ужгород: Facebook, YouTube, Telegram, Viber, Instagram, Threads
