Теребовлянка Любов Солтис з Тернопільщини волонтерить майже 10 років. Вона є мамою п'ятьох дітей. Щоб допомагати захисникам, створила благодійний фонд "Чесна Україна", який об'єднав жителів громади та волонтерів з-за кордону. За цей час зібрали та відправили на передову понад тисячу гуманітарних вантажів. Це автомобілі, дрони, бойове спорядження, медикаменти, продукти.
Жінка розповіла Суспільному, що зараз готують до відправки на передову черговий гуманітарний вантаж.
У приміщенні благодійного фонду "Чесна Україна" в Теребовлі місцеві волонтери пакують у ящики продукти, медикаменти, засоби гігієни.
"Будемо передавати дрон військовослужбовцям на запорізький напрямок. Наш Руслан Стасишин якраз і робить ті дрони. Вже десяток дронів зробили, зараз має бути другий десяток".
Одна з останніх поїздок волонтерів — передвеликодня. Побували на Миколаївщині, Донеччині, Харківщині. Передали захисникам домашні гостинці, вітальні листівки з побажаннями від дітей.
"Дякуємо за підтримку. Дякуємо нашим волонтерам, нашим людям, які допомагають, не забувають про нас і приносять нам з мирної землі частиночку свята", — відповіли військові у відеозверненні.
Любов Солтис почала волонтерити ще з Майдану. Тоді вони з чоловіком та сином поїхали підтримати мітингувальників. Коли почалася АТО, двічі на місяць возили військовим допомогу на схід. Її збирали всією громадою.
"Була зима, були різні позиції, хлопці були в шльопанцях. У звичайних гумових шльопанцях. Так само не було і бушлатів, светрів, вони будь-якій допомозі були раді, щоб одягнутися, бо їм було холодно. З їжею була така сама ситуація. Пам'ятаю, як мій син ще з Майдану привіз бушлат, бо це було взимку, і штани. Каже: "Мамо, коли їдеш на схід, то візьми ці речі". Тоді в селах збирали продукти, форми за кордоном купували і привозили. Так само "Карітаси" дуже багато допомагали".
Коли почалася повномасштабна війна, потрібно було допомагати не лише військовим на передовій, а й переселенцям.
"Потрібно було створити фонд, організацію, через яку ми могли б співпрацювати з іншими організаціями й привозити необхідне для наших хлопців. І так ми, прості люди, зробили це. Разом з нами була Галина Зелінська, царство їй небесне, вона від самого початку з нами їздила. В селах збирали продукти, за кордоном купували форми і привозили. "Карітаси" теж багато допомагали. Зараз ми зі сходу, з Донецької області, Запорізької, Харківської привозимо гільзи. Розмальовуємо їх. Проводимо аукціони, щоб заробити якісь кошти й закупити те, що потрібно нашим хлопцям".
Від початку війни зібрали та відправили на передову майже тисячу гуманітарних вантажів. Їх Любов Солтис супроводжувала особисто. Траплялися різні ситуації, потрапляли під обстріли, ламався транспорт. А якось на Донеччині натрапили на ворожий блокпост.
"Була в нас поїздка на Донеччину, де стояв блокпост. А перед тим нас зустрів один чоловік на велосипеді й каже до нас російською: "Передайте медку своїм". А наш водій, тоді якраз їхав Олег Оруський, російською йому відповів, що передамо. Ну а далі блокпост. Кажуть: "Їдете до своїх?" "Так, до своїх", — відповіли. Приїжджаємо до наших хлопців на позицію, а командир каже: "Куди ви проїхали?" А ми йому й розповідаємо, через який блокпост, з якого населеного пункту їхали. Він каже, та ви що, здуріли? Та то, каже, окупанти там стоять. Врятувало те, що на бусі був намальований синьо-жовтий прапор, але жовте вигоріло і стало біле. І зробився біло-голубий. Вони подумали, ймовірно, що ми регіони, тому нас пропустили. Якби не той прапор вигорілий, нас би давно вже не було".
Щоразу, вирушаючи до лінії фронту, не впевнені, що повернуться додому живими й неушкодженими, каже Любов. Та на це не зважають. Найстрашніше — втрачати хлопців, яких знали особисто, якими опікувалися.
"Юра Пушкін. Він, по-перше, був дуже хороший друг. Ми його знали з 2014 року. Він тоді в АТО був у 128-ій. Коли на початку повномасштабної його не хотіли брати, то він створив 55-ту бригаду. Ми до нього приїжджали, він був на Донеччині разом з бригадою. Був у нас випадок, коли ми поламалися, якраз були в іншій бригаді, в десятці. А вони стояли трохи вище. Передзвонила до Юри, прислав бігом хлопців з 55-ї, які нам допомогли. Остання смска від нього була за два дні перед тим, як він загинув. У День незалежності, коли Юра вручав хлопцям нагороди, в нього зупинилося серце. Знаєте, ця людина була дуже добра, дуже щира. Він за кожного переживав. Крупський Андрій. Ми були в нього і готувалися до наступної поїздки. Ще замовили, як сьогодні пам'ятаю, фарш свіжий на котлети. І за кілька днів перед поїздкою подзвонили й сказали, що Андрія немає. Він був у 68 єгерській бригаді".
На відео, яке Андрій Крупський записав для своїх рідних і земляків незадовго до своєї загибелі, боєць висловив віру в перемогу.
"Не переживайте, Україна буде завжди, понад усе. Ворога ми переможемо".
