Дмитро та Юлія Крючкови з Маріуполя переїхали на Тернопільщину через війну. Вибратися з рідного міста змогли лише з другої спроби. Дев’ять місяців прожили в знайомих на Львівщині. Кілька тижнів тому прибули в Теребовлю. Подружжя розповіло Суспільному, що поселилися в будинку, який їм надала громада.
За їхніми словами, Дмитро до повномасштабного вторгнення працював будівельником, Юлія доглядала восьмимісячного сина і готувалася вдруге стати матір’ю. Та одного дня все змінилося.
"24 лютого зранку я пробудився і почув вибухи. Не було страшно, тому що ми звикли до цього за вісім років. Ми думали, що це якась провокація, і що все скоро закінчиться. Я подзвонив другові й запитав, чи їдемо на роботу. Саме через нього я дізнався, що почалася війна. Щодня майже кожні п'ять хвилин прилітали винищувачі й бомбили", – говорить Дмитро.
Якось під час чергового обстрілу вони ледь не загинули, розповідає чоловік.
"Увечері ми всі були вдома. І коли ми повечеряли, прозвучав дуже потужний вибух. Вікна повилітали, всі свічки потухли, всюди пилюка, крики були сильні, дуже сильна паніка. Я спочатку з малим падаю на підлогу. Іншою рукою кидаю дружину, тому що вона була в шоці. Вона на той час була вагітна, та наступного дня в неї трапився викидень".
Дмитро показує наслідки ворожого обстрілу.
"Наступного дня, коли ми встали, то побачили, що вікна повиривало з рамою. В деяких місцях пошкодило дах. Стіна зробилася в сіточку, двері скляні просто вивалилася, впали. І в сусідньому будинку, дуже близько від нас, там була велика діра, дуже велика".
Через пережитий стрес, розповідає Юлія, вона втратила дитину.
"Під час того, як були вибухи, я дуже переживала. Для мене це був стрес. Після того, як снаряд потрапив у наш будинок, я втратила дитину. Я потребувала допомоги лікаря або якихось ліків, але нічого такого в мене не було", – каже жінка.
Тому на початку березня прийняли рішення виїхати з рідного міста.
"Не доїжджаючи метрів двісті до блокпоста, побачили перевернуті машини, все було таке розкурочене. Вибігає з укриття чоловік і починає дуже махати рукою, щоби ми вертались. Розвертаємося, починаємо швидко їхати, і по нас відкривають вогонь. Біля машини пролунали страшні вибухи, було дуже багато диму. Ми по гальмах. Поки був чорний дим, ми попри тротуар повернули в перший провулок. Так вдалося виїхати", – говорить Дмитро Крючков.
Виїхати з міста вдалося лише з другої спроби, розповідає чоловік. Про пережите нагадують лише осколки снарядів, які підібрав на подвір’ї власного будинку.
"Перед нашим будинком стояла машина, і коли розірвався снаряд, то цей осколок пробив два скла в машині й зупинився перед нашим вікном. Він ще був гарячий, тут навіть є сліди, і він дуже-дуже гострий. Другий осколок ми теж знайшли в нашому дворі. А цей ми просто знайшли, коли йшли по дорозі. Я його привіз, щоби показати, як снаряди далеко їх розкидують. Мій знайомий загинув через те, що просто йшов по вулиці і в нього потрапив осколок", – розповів чоловік.
Після переїзду в Теребовлю подружжя оселилося в будинку, який надала громада. Уже встигли налагодити тут свій побут, каже Юлія.
"Постійно дообладнуємо будинок, щоби в ньому було комфортно. Я повішала всі штори, погладила. Все попереставляли на свій лад. Меблі старі винесли, купили годинник, придбали холодильник".
Зараз Юлія та Дмитро готуються вдруге стати батьками.
"Це набір на виписку. До нього ботіки є, шапочка після пологів, зимова шапочка, теж на виписку. Ось такі малесенькі колготочки. В такому конвертику будемо забирати дитинку з пологового будиночка".
Читайте також
- "Тернопіль – це вже, як друга домівка": історія переселенки, яка знайшла роботу
- На Тернопільщині переселенці з Харкова відкрили кав’ярню
