Ходою пам'яті в Тернополі 1 листопада відзначили 108-му річницю створення Західноукраїнської Народної Республіки. На Меморіальному кладовищі Українських січових стрільців зібралася громадськість, духовенство та представники влади. Відправили панахиду та вшанували усіх, хто загинув у боротьбі за українську незалежність.
Колона військовослужбовців Нацгвардії, священнослужителів і тернополян вирушила від центрального входу Микулинецького кладовища до могил Українських січових стрільців.
Захід розпочали з виконання Державного Гімну України.
До ходи пам'яті долучився голова Регіонального молодіжного конгресу Тернопільщини Валентин Пижик:
«Дуже цінно і важливо, що ми збираємося на такі дати та вшановуємо тих людей, які боролися за нашу незалежність, за суверенітет нашої держави. І цінно, що молодь теж долучається до таких заходів, до такого вшанування, адже це показує, що молодь небайдужа і молодь пам'ятає, якою ціною ми виборюємо незалежність».
За загиблими борцями священнослужителі відправили панахиду.
Під час заходу хвилиною мовчання вшанували усіх, хто загинув за волю України.
До могил Січових стрільців поклали квіти та лампадки.
На захід прийшла матір військовослужбовця Тараса Щирби Надія. Її син загинув на війні у листопаді 2022 року в Бахмутському районі на Донеччині. За її словами, в її родині всі боролися за українську державність:
«У боротьбі за вільну Україну Січовими стрільцями брали участь мої обидві родини: по батьковій лінії дідусь і його четверо братів, по маминій лінії також мій дідусь і бабусиних двоє братів. Після цього знову окупація, тяжка окупація, Польща захопила нашу Україну, були великі знущання, два брати моєї бабусі загинули в тюрмах Бригідки. Їх схопили за те, що вони воювали в січових стрільцях. Дідуся побили так, що тіло відстало від кісток. Поки вернувся мій дідусь і його брати з війни, поляки побили мою прабабусю і вона померла від побоїв.
І, напевно, це заклало нашу генетику любові до свободи, тому що в моїх дідусів народилися мої батьки, які були учасниками УПА, які боролися за незалежність України, були схоплені, відбули по 10 років покарання в Сибіру, каторги. Повернулися і народилися ми з сестрою. А мій син, чий дідусь брав участь у визвольних змаганнях, наш син Тарас, пішов на захист незалежної України». У 2022 році, коли почалася повномасштабна війна, залишив сім'ю, трьох малолітніх синів і пішов боронити державу».
Створення ЗУНР відзначають щороку 1 листопада як День Листопадового чину. Яке значення ця подія мала для творення української державності розповів історик Святослав Липовецький:
«У жовтні 1918 року австрійський імператор, передчуваючи, що війна закінчиться не на користь Австро-Угорської імперії, дозволив народам імперії проголосити свої державності, щоб створити так звану велику федерацію. І українці 16 жовтня 1918 року проголосили державність, але Відень не звернув на це уваги і ніяких кроків не було зроблено.
Стало відомо, що навіть поляки мають з 31 жовтня на 1 листопада прибути до Львова, щоб 1 листопада перебрати владу у Львові. І тоді українці створили комітет, куди увійшли військові та політики, і вони вирішили вночі зробити переворот або Листопадовий зрив. Українське військо, — у нас було десь до 2 тисяч українців, навіть менше, на 8 тисяч військових, які знаходилися у Львові, вони захопили всі адміністративні приміщення: вокзал, казарму, де були військові, і таким чином проголосили українську державність.
Говорили, що жителі Львова, які лягли спати австро-угорськими громадянами, прокинулися громадянами Західноукраїнської Народної Республіки. Але після того почалися тижневі бої за Львів, які ми програли через те, що поляки отримали допомогу із заходу. Тоді на тисячі стало більше польської національності, ніж української у Львові, і війна перейшла з львівської на галицьку.
Уряд ЗУНР переїхав до Тернополя і ось тут, у теперішньому приміщенні 4-ї школи, знаходився уряд впродовж цілого місяця грудня 1918 року. А потім було перенесено столицю до Івано-Франківська, тоді ще був Станіславів, тому що там було більше адміністративних приміщень, щоб можна було скликати парламент ЗУНР. Ця війна тривала загалом десь півроку, українці створили боєздатну галицьку армію — біля 150 тисяч чоловічого населення воювало в УГА. І в кінцевому результаті ми зазнали поразки, але створили нове покоління людей, які казали, що якщо б ми не проголосили 1 листопада цю державність, чи могли би називатися нацією».
