Після більш ніж двох років полону і тривалої реабілітації повернувся додому захисник із села Баворів на Тернопільщині Дмитро Дерлиця. Поки боєць був у полоні, про його сина Богдана піклувалася бабуся. Восьмирічний хлопчик брав участь у благодійних концертах, щоб підтримати батька і всіх захисників.
Як живе сім’я після зустрічі — дізнавалися кореспонденти Суспільного.
Дмитро Дерлиця повернувся з російського полону до рідної домівки в Баворові наприкінці минулого тижня. Він перебував у неволі два роки і три місяці.
"Дуже скучив за рідними, за знайомими, сусідами, за Баворовом своїм. Дуже люблю своє село", — сказав чоловік.
Дмитро Дерлиця пішов захищати Україну з перших днів повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Виконував бойові завдання у найгарячіших точках фронту. За його словами, востаннє спілкувався з рідними у січні 2023 року під час служби на Донеччині. В одному з боїв мало не загинув, але разом з іншими побратимами потрапив у полон до росіян:
"Дуже тяжко в полоні, бо ти не на свободі, ти не знаєш, що завтра буде. Дуже тяжко, треба бути сильним. Не кожному під силу. Найтяжче, що ти знаєш, що війна йде і молоді хлопці гинуть".
Про те, що відбувалося з ними у тюремних казематах, Дмитро говорити не хотів. День, коли почув, що їх звільняють, не забуде ніколи, розповів захисник:
"Зайшли і оповістили: "Їдете додому, готуйтеся". Нас перебрали в чисті лахи, зважили, оглянули чи нема синців і сказали: "Їдеш додому". Це був шок. Дякувати Господу Богу і людям, які долучились до того, бо дуже багато людей допомогли. Але хлопці там сидять, теж чекають щодня на чудо. Надіємося, що і вони вийдуть якнайшвидше".
Обмін військовополоненими відбувся 19 квітня. Тоді в Україну повернули 277 захисників. Серед них був і її син, сказала мама Дмитра Марія:
"То була субота перед Паскою. Ми прийшли з церкви. І тут за деякий час дзвонить телефон. Я підняла слухавку. Каже до мене: "Мамо, то я, Дмитро. Я вже в нас в Україні, мене обміняли".
Восьмирічний син захисника Богдан востаннє бачив батька, коли йому було шість років. Він розповів, як зустрів тата:
"Він вже підходив до нашої хати. Я вибіг на двір, потім я його, не знаю як сильно, обняв. Просто дуже сильно обняв. Я плакав. Були сльози радості. Дуже радий був, що він приїхав додому і вже собі поїв. Бабця приготувала пироги".
Дмитро Дерлиця розповів, що мріє, аби війна закінчилася:
"Дуже багато гине молодих хлопців, чоловіків, жінок. Не годен дивитись на дітей-сиріт, бо дуже багато дітей втрачають батьків. Не хочеться, щоб кожна дитина чекала свого батька чи маму з війни. Надіємся, що чимскоріше це пекло закінчиться для нас і для наших дітей".
