У Культурно-археологічному центрі "Пересопниця", що на Рівненщині, експонують підвіски-амулети "Лунниці". Це прикраси, які одягали давньоруські жінки. Їх вважали оберегами та носили на тілі. Матеріал, з якого були створені підвіски, міг вказувати на соціальне становище людини.
Світлини прикрас та їх фрагментів, які зберігаються у фонді центру "Пересопниця", опублікували у Facebook закладу. Старша наукова співробітниця центру Оксана Жарська розповіла Суспільному про артефакти, які експонуються в музеї, а також про історію походження прикрас.
З її слів, у фондах центру "Пересопниця" зберігається до 10 таких підвісок-амулетів. Прикраси у кращому стані експонують у виставковій залі археологічного музею.
Оксана Жарська зазначила, що підвіски та їх фрагменти потрапили у центр різними способами: частину передали жителі села Пересопниця, їх знайшли в культурному шаріКультурний шар — ґрунт на місці давніх поселень, в якому наявні предмети матеріальної культури, сліди господарювання., а частина — з археологічних розкопок Богдана Прищепи і Олексія Войтюка у селі Пересопниця:
"Ті, що передані жителями, трошки втрачають інформацію про себе, бо ми не знаємо достовірно, де їх знайшли. Чи вони випадково були загублені, чи вони були з якогось поховання і потім десь виоралися, переміщувалися з місця на місце на присадибних ділянках. Вони трохи втратили свою інформацію. Ті, які знайшли під час археологічних розкопок, говорять про себе: з якого вони періоду, в яких житлах їх знайшли. Вони стають цікавішими для науковців".
З її слів, частину лунниць з центру "Пересопниця" зберігаєть в Рівненському краєзнавчому музеї.
Історія та розвиток підвіски "Лунниця"
Старша наукова співробітниця центру "Пересопниця" зазначила, що лунниця — це підвіска у вигляді півмісяця. Вона була деталлю давньоруських прикрас, які у той час вважалися важливим атрибутом, ознакою багатства й суспільної ваги.
"Інтерес до них з'явився приблизно у 1990-х роках, тоді прикрасу почали додатково вивчати. Оскільки до 1990-х років християнство було під забороною, то вони мало вивчалися. Хоча дослідників було дуже багато, які описували прикраси", — пояснила Оксана Жарська.
Вона зауважила, що багато науковців вважають, що вони поширилися з території Європи від бронзового віку й простежують їх до малоазійських прототипів. Виникнення у Давній Русі прикрас у вигляді місяця відносять до язичницького періоду:
"Саме у 1990 роки, коли Україна стала незалежною, і до нас повернулося християнство, підвіску "Лунницю" починають трактувати не тільки як язичницьку прикрасу, а й християнську".
Зі слів науковиці, найдавніші підвіски датують X-XI століттям. Загалом прикраса проіснувала до XIV століття. Тиснені широкорогі лунниці, які покривали зернюЗернь - дрібні золоті, платинові або срібні прикраси у формі кульок діаметром від 0,4 мм, які прикріплюють до ювелірних виробів на орнамент зі скані. Зернь створює вигляд ефектної фактури, гру світла та тіні. Цю техніку використовували на Русі, починаючи з ІХ-Х ст., зазвичай разом з емаллю. і були у вигляді трикутників та зигзагів, мали походження з Великої МоравіїВелика Моравія — історична держава західних слов'ян у басейні Середнього Дунаю, що сягала верхів'їв річок Лаби й Одри. і входили до складу прикрас як тієї держави, так і Давньої Русі.
"З приходом християнства підвіски, які датують XII-XIII століттям, були замкненими й між ними знизу з'явився хрестик, а також зображення винограду, як символу Ісуса Христа. Це був своєрідний перехід від язичництва до християнства, але провести чітку межу між цими культурами неможливо", — зазначила вона.
Оксана Жарська пояснила, що поєднання місяця з хрестом зустрічають у мотивах народного мистецтва, також хрест із місяцем знизу зображували на церквах.
"Науковці після останніх досліджень доводять, що лунниця або напівмісяць був одним з атрибутів Богоматері. Існує також ікона, на якій Богоматір зображується стоячою на місяці", — додала науковиця.
Вона також розповіла, що жінки раніше вважали підвіску оберегом та найчастіше носили на тілі або у мішечках, приховуючи її від людей. Також лунниця могла вказувати на матеріальний стан власниці. Оскільки підвіски створювали з кольорових металів, зокрема з бронзи, вони були доступні для заможних людей. Той, хто не міг собі дозволити прикрасу з бронзи, створював її з кістки.
"Вони мали різний вигляд. У нашому фонді є фрагмент підвіски з кістки. Тобто багаті люди собі дозволяли носити прикраси з кольорових металів. А бідні — з підручного матеріалу", — пояснила науковиця.
Оксана Жарська зазначила, що ці прикраси завозили ювеліри, згодом їх відтворювали місцеві майстри із воскових копій.
"У Пересопниці, ми знаємо точно, було розвинуте ювелірне ремесло, оскільки тут виявили поховання ювеліра у 1890 роках. Підвіски могли виготовляти навіть на території Пересопниці, а потім розповсюджувати. Це — припущення, але таке могло бути", — зазначила науковиця.
Вона додала, що лунниці потрібно вивчати й надалі, а також долучати ці прикраси до сучасних образів.
Суспільне Рівне в Telegram | Viber | Instagram | WhatsApp | YouTube | Facebook | TikTok
