У дитинстві він мріяв мати такі ж руки, як у тата — і мрія збулася. 62-річний Іван Коваленас із Вараша, що на Рівненщині, 40 років вирізьблює скульптури з дерева — козаків, ангелів, поліських дідів і не тільки. Майстер створив сотні великих робіт і декілька тисяч мініатюр, які тепер є майже у всіх країнах Європи.
Він працює з різними породами деревини — та понад усе цінує дику грушу. А ще — викладає різьблення у місцевому професійному училищі. За його словами, ремесло береже культуру, без якої ми зникнемо як нація.
Про талант, який «не закопали» в землю, — у проєкті «Власноруч».
«З дитинства любив з деревом працювати»
Мене звати Іван Коваленас, я є майстер народної творчості. Перші спроби роботи з різцем — мабуть, ще шкільний вік, старші класи. З дитинства взагалі любив з деревом працювати. Почав займатися — 40 років тому. За фахом — скульптор, викладач. Свого часу отримав ці знання і вміння в такому місті — Харків. Харківське художнє училище, в якому я вчився скульптурі. Деревообробку я вивчав усе своє свідоме життя, починав у тата, коли був школярем, тато був майстром деревообробки. Тобто це у нас, можна сказати, сімейний підряд. Досконало він володів столярною справою, причому він ніде цьому не вчився. Я свого часу працював на меблевій фабриці, це дало мені можливість трішки отримати певні знання і вміння з обробки деревини на деревообробних верстатах.
«Все починалося з копій»: початок творчого шляху
Я мріяв, щоб мати такі руки, як у тата. І мабуть мрії збуваються. Різьбярський інструмент потрапив мені таким чином, що рідний брат трохи займався різьбленням, він і зараз трішки займається. Але коли він був удома, інструмент до мене не потрапляв. Його забрали в армію служити. Він служив два роки, і за це час я встиг зробити кілька робіт, ще будучи школярем, це був 10 клас. Я щось копіював з його робіт, пробував якісь свої роботи, навіть не пам'ятаю, де вони зараз. Тобто все починалося з копій. Відповідно це мені вдалося, а коли щось вдається, хочеться спробувати ще. Коли вже мене забрали в армію, свого часу я прийшов у відпустку, прослуживши півтора року, і я з собою захопив кілька різців і дерево. І вже на другому році служби було більше вільного часу, і я вирізьбив солдата, пам'ятаю. Це була одна з моїх перших робіт. Вже створена своєю фантазією та своїм баченням. Я вчився самотужки: малювати і одночасно пробував себе у різьбленні. Вже будучи у віці 22 років, я навіть зробив невеличку виставку, яка відбулася у Володимирці. Це наш [колишній — ред.] районний центр, а я народився у Новій Рафалівці. Я представляв своє селище на якомусь районному заході. У мене вже тоді було мабуть більше ніж 10 робіт.
Як навчав дітей різьбярству у Вараші
Коли у 1986 році вступив учитися, то я вже отримав певні знання. Коли закінчив навчання, я приїхав сюди, у місто Вараш, тоді був Кузнецовськ, і навчав дітей у «Будинку дитячої та юнацької творчості». Навчав різьбярству і малюнку. Дівчата приходили до мене, щоб я їх навчив малювати — петриківський розпис, а хлопцям було цікаве різьблення. Зараз, працюючи в училищі, хлопці, які приходять, не маючи якихось задатків, навіть різця не можуть тримати на початку. По закінченні навчання вони, по-перше, мають силу в руках, не лише вміють натискати кнопки в телефоні, як часто зараз відбувається, вони стають мужніми, тому що ця робота потребує концентрації та уваги. Відволікає їх від телефонів. І вони отримують насолоду від роботи з деревом. Були в мене здобувачі освіти, які отримували президентську стипендію за досягнення молодого майстра. Був у мене такий хлопчина Іван Щербачук. Ми з ним переписуємося, він показує мені свої роботи. У нього така думка, що різьбярство не всі розуміють, не всі сприймають, і дуже складно досягти висот. Я розумію, молодь зараз така, що хоче одразу і великі гроші мати за свою роботу. І відповідно результат не може бути швидким. Треба навчитися, треба вивчити ринок, отримати відповідні вміння і задовольнити той ринок своїми виробами.
Улюблене дерево для роботи — груша
Крім скульптури, я володію технікою різьблення рельєфних робіт, геометричною різьбою, контурною різьбою — фактично усіма видами різьблення. До речі, починав я і дуже любив грушу. Груша дика, вона досить твердий матеріал, досить цікавий за текстурою, а головне — за кольором. Колір дуже красивий, нагадує тіло. Дозволяє виконати будь-яку деталізацію на виробах, і не всім піддається. Будучи у музеї «Архітектури і побуту України», я зустрівся з одним із майстрів Києва, і він запитав мене: «А що це за дерево?». Кажу: «Груша». Він каже :«Ніколи не працював». Мені тоді було орієнтовно 35 років, а йому 50 років. Він спробував і каже: «Ні, я не буду з цим матеріалом працювати». Питаю: «Чому?». Каже: «Воно дуже тверде». Так, воно дуже тверде, і дуже важке в роботі, але дозволяє досягти дуже високого рівня. Люблю також: ялівець, ясен, горіх, дуб. Липа — легко піддається різьбі, і один із найулюбленіших матеріалів різьбярів. Є в мене роботи з різних порід. Якби це була робота з груші, то вона б зайняла два-три тижні. З липи можна це зробити набагато швидше, але ще залежить від поштовху, від хотіння, від бажання. Інколи музи немає і нічого не хочеться творити, а це робота творча, тому потрібно працювати тоді, коли хочеться.
«Без культури ми будемо ніким і нічим»
Майстри несуть і тримають на собі культуру. Без культури ми будемо ніким і нічим. А культура живе на традиціях, одне з ремесел — різьблення по дереву — це традиційне ремесло, яким володіли наші предки. У всіх країнах світу. Простіше назвати ті країни, у яких немає. Наприклад, Північна Корея — там немає. В Японії є, у Китаї є, мабуть, в усіх країнах Європи є мої роботи. Мистецтво треба підтримувати й розвивати, а без цього ми загинемо як нація, як українці. Ми можемо зникнути з лиця землі, якщо не будемо підтримувати свої традиції та свої вміння. Росіяни, вони ж націлені на те, щоб знищувати ідентичність. Я їх називаю м*сковитами або м*скалями. У них завдання — знищити Україну як таку. Тому що вони вкрали нашу історію, вкрали наші надбання, крадуть наші реліквії. Вони вивозили це постійно, вони переписували історію під себе, і, відповідно, їм треба знищити нас. Нам підсовують чужу інформацію — підміна поняття.
Скільки робіт створив за життя
Часто задають запитання: ″А багато ви робіт створили?″. Є певна кількість робіт, які дійсно створив, тобто вони унікальні. Це в єдиному екземплярі, їх не так багато — можливо 200 чи 300, можливо 500. Все залежить від розміру. Дрібні мініатюри — мала, дрібна пластика, то в мене є декілька тисяч робіт.
Суспільне Рівне в Telegram | Viber | Instagram | WhatsApp | YouTube | Facebook | TikTok
