“Він знищив все моє життя”: інтерв'ю жительки Рівненщини, яка двічі стала жертвою насильства

“Він знищив все моє життя”: інтерв'ю жительки Рівненщини, яка двічі стала жертвою насильства

Побиття голови, синці, неодноразові струси мозку, порізи на руках — усе це пережила жителька Рівненщини. Вона стала жертвою домашнього насильства двох колишніх чоловіків. В аб’юзивних стосунках з першим — перебувала вісім років, з другим — п’ять місяців.

В ексклюзивному інтерв’ю Суспільному жінка розповіла, які труднощі довелось пережити, чому не могла вийти з цих стосунків та чи покарали цих чоловіків. Зі зрозумілих причин ми не називаємо її імені та прізвища і не показуємо обличчя.

— Ви двічі перебували в стосунках з чоловіками, які здійснювали психологічне та фізичне насильство. Що викликало цю агресію?

— Агресія найбільше проявлялася тоді, коли вони зловживали алкоголем. У тверезому стані — це були маніпуляції психологічного і морального характеру та тиранія. Все ховалося за великою турботою та опікою, але потім, у нетверезому стані, це виражалося постійним побиттям.

— Якщо говорити про фізичне насилля, яким саме воно було?

— Він дуже сильно бив по чому бачив. Кулаками, з коліна, телефоном міг побити голову. Наприклад, у перших стосунках чоловік завдав понад десять ударів в міжбрів'я і по всій голові. Це сталося через те, що він у нетверезому стані почав виховувати дітей і я заступилася за них. Через те й отримала стусани. Були неодноразові струси мозку, порізи на руках від ножа через те, що я закривалася руками. Також біля ребер є шрами від ножа. Тому що, я закрила собою дитину, оскільки він у нетверезому стані, не знаючи що коїть, хотів встромити у неї ножа. Дитина була ще немовлям.

— Як познайомились з другим чоловіком?

— Я жила сама чотири роки, бо хотіла відійти від цього жаху. Подумала, що потрібно виходити з цього стану і захотілося стосунків. Він був військовим, захотів зі мною поспілкуватися, був налаштований серйозно. Все так швидко розвивалося. На Сході він був чотири місяці. Приїхав, ми відсвяткували його день народження і все було нормально. Коли він повернувся на Схід — почалися вже маніпуляції. Наприклад: "Якщо я заподіюю тобі стільки болі, то давай ми розійдемося". Це було для того, щоб я пожаліла його. Він робив подарунки, гроші надсилав — так піклувався про нас.

Просто не розумію, як я, бувши в аб'юзивних стосунках раніше, знову потрапила на цей гачок. Він, як Троянський кінь, заліз в мою квартиру і зробив свої справи. Я сказала, що вже не можу терпіти знущання і побої. Діти не спали ночами, бо він був агресивний і трощив все у хаті. Я просто втекла з хати. Потім він підпалив у ній все, знищив все моє життя. Що характерно — не отримав жодного покарання за це. Йому тільки дали штраф у розмірі 850 грн. Дивно, що людське життя зараз коштує 850 грн.

— Як кваліфікували цю справу?

— Ми були одружені на той момент і це була цивільна справа. Мені пояснили, що підпалу не було. Коли розпочали розслідування — не знайшли речовини для розпалювання. Коли вже загасили пожежу, на другий день, я знайшла за диваном цю речовину. Про це сказала поліцейським. Вони повідомили, що можливо воно туди запало або я сама могла її покласти. Це потрібно довести.

Після підпалу він не зупинився — вирвав опалення та сантехніку. Після цього рік я не могла туди приїжджати, тому що він сидів у хаті.

— Ви підраховували збитки, які він завдав?

— Рятувальники сказали, що збитків завдано на 200 000 грн. Він пропонував: "Давай я тобі буду надсилати гроші, але при умові, що ти будеш зі мною спілкуватися”. Але як можна спілкуватися з людиною, яка постійно перебуває в стані алкогольного сп'яніння? Він забрав моє здоров'я, мої нерви та зламав дітям психіку. Це найгірше, що може бути для мене, як для матері. Я хотіла жити спокійно, як всі нормальні люди, щоб був наставник в сім'ї, щоб був батько дітям, щоб була повноцінна сім'я.

— На вашу думку, як має діяти жертва насильства?

— Потрібно не закриватися в собі і звертатися до фахівців — психологів, психотерапевтів, щоб вони допомогли вийти з цього стану. Тому що є великі наслідки після цього — це невроз, депресія, панічні атаки, тривожність.

Відпадає страх, тому що мало того, що він знущався, бив кулаками, ще й душив не раз. У перших стосунках він хоча б трішки розумів, казав, що це вже переходить усі межі. Він помер не своєю смертю — повісився в стані алкогольного сп'яніння. Він не раз казав, що це зробить. Так само потрібно було це пережити, бо бачити це в кіно і наживо — дуже страшно.

— Що заважало раніше вийти з аб'юзивних стосунків?

— Тому що жертву тягне до того, хто її кривдить, як би це дивно і страшно не звучало. На психологічному рівні — це вже ніби прив'язаність. Ще є Стокгольмський синдром — в тому плані, що хочеться повертатися до насильника. Починаєш згадувати хороші моменти, сумуєш за цією людиною.

— Скільки ви загалом прожили у цьому стані?

— Перший раз — вісім років, на другий раз — я вже зрозуміла, що мені потрібно тікати. Минуло приблизно п'ять місяців. Мені порадили звернутися за правовою допомогою. Обмежувальний припис подали до суду, щоб він не міг до мене наближатися. На даний час він зацікавився іншою жертвою та одружився.

— До якого абсурду все доходило?

— До того абсурду, що навіть в туалеті я мусила спілкуватися з ним по відеозв'язку. Коли милася, коли хотіла сходити до туалету, коли робила домашні справи, пекла пироги. Коли я казала, що лягаю спати, він просив показати, як я лягаю спати, що я не з кимось. Коли казала, що в мене нікого немає — він лайкою і нецензурними словами принижував. Дійшло до такого абсурду, що він принижував привселюдно. Через це вже не хотіли ходити з ним нікуди. Хотілося одного — закритися від цього жаху.

— Як ви бачите в загальному вирішення ситуації та своє подальше життя?

— Я б хотіла, щоб він отримав за свої дії покарання, але чомусь, на жаль, він ще досі ходить спокійно. Я переживаю, що він може заподіяти комусь такої шкоди, що це буде летальний випадок. На цю мить мені просто хочеться спокою. Я вже не буду вибирати таких казкових героїв. Я хочу одного — допомогти людям, щоб вони не стикнулися і не пережити те, що пережила я.

Суспільне Рівне в Telegram | Viber | Instagram | Twitter | YouTube | Facebook

Що відомо жертв домашнього насильства

У Рівному зникає 21-річна дівчина, і лише через місяць мама дізнається страшну таємницю її зникнення. Ця кримінальна драма могла б ніколи не статися, адже система має захищати громадян, які звертаються по допомогу.

В іншому куточку країни – у місті Дніпрі – 30-річна жінка опиняється перед вибором: довіритись системі, яка ігнорує скарги, чи захистити свою сім‘ю самій. Коли вона звертається до поліції чує: «Немає злочину – немає покарання».

Домашнє насильство, гендерно зумовлене насильство – ці терміни з'являються в українському законодавстві, утім наших героїнь це не рятує.

Документальний фільм-розслідування «Зупини мене, якщо зможеш» – це історії про домашнє насильство, які, переплітаючись, показують байдужість правоохоронної системи і як дрібні помилки тих, хто має захищати, призводять до великих трагедій.

На початок