8 березня — Міжнародний день прав жінок і миру, проголошений Генеральною Асамблеєю ООН у 1975 році. З часу появи він неодноразово трансформувався і по-різному трактувався. Про справжній сенс 8 березня і чи потрібно українцям змінити ставлення до його відзначення в етері телемарафону Суспільне. Спротив розповіла координаторка та юристка громадської приймальні Української Гельсінської спілки з прав людини в місті Рівному Марія Цип'ящук.
— Міжнародний день прав жінок і миру боротьби. Яким сенсом для вас наповнений цей день?
— Той, який закладений в саму назву цього дня. Якщо заглибитися в історію, то 8 березня було не одразу. В різних країнах це були різні дати, починаючи з лютого і до кінця березня, коли жінки, які працювали в складних умовах, за однакову з чоловіками роботу отримували нижчу зарплатню, яким не дозволяли голосувати на виборах, — почали об'єднуватися ще наприкінці XIX століття і виходити на мирні протести, щоб вибороти для себе рівні умови. І 8-м березням воно стало пізніше, коли Генеральна асамблея ООН зупинилася на цій даті. Але Радянський союз трансформував сприйняття цього свята не крізь права, за які боролися жінки, а крізь навішані на жінок певні ярлики — берегинь домашнього вогнища, ніжності, краси і тому подібне. Тому для мене цей день, найперше, про те, щоб зайвий раз озирнутися на ситуацію з рівністю прав чоловіків та жінок в Україні і про те, щоб ці права захищати.
— Отже, це не свято весни і краси?
— Весна й краса мають дуже приємні й, скажімо так, нешкідливі, смисли, на перший погляд. Але насправді вони навішують на жінку певні соціальні ролі від самого її народження, що вона обов'язково має бути красивою, ніжною. Ще часто жіночого щастя бажають. І, думаю, усі прекрасно розуміють сенси, які в це вкладають. Наприклад, чоловік багатий, багато дітей бажано, затишний будинок. Це не означає, що всі стовідсотково прагнуть саме такого щастя. І виходить, що жінку, яка не хоче бути тихою, красивою, ніжною, тилом для чоловіка вдома, її сприймають не так добре. Зараз ситуація змінюється в Україні, навіть у Збройних силах України, доступ жінці став більш відкритий, аніж був ще кілька років тому.
— Чому тоді Радянський союз, який, по суті, був системою лівого руху, так трансформував свято, яке, власне, виникло з лівих робітничих рухів на початку XX століття?
— Не думаю, що це було зроблено навмисне для дискримінації жінок, але першим кроком, як і у всій фасадній політиці Радянського союзу, було — заперечити, що проблема взагалі існує. Тобто заплющити очі на неї очі і сказати, що у нас рівність є. Хоча знаємо, як було насправді. Це перший крок, інший — наскільки я розумію історію, для поствоєнного періоду в умовах складної демографічної ситуації треба було пропагувати ідею збільшення населення. І також насаджувалося, що жінка — берегиня домашнього вогнища, має бути вдома, народжувати дітей, доглядати за ними і ростити хороших піонерів.
— Зараз в Україні під час виборів дотримуються гендерного принципу у списках партій. Чи можна сказати, що на 32 році незалежності хоча б наблизилися рівноправ'я в Україні?
— Безперечно, здійснено чимало кроків на шляху до подолання гендерної нерівності, починаючи взагалі з освіти про права людини, що таке дискримінація. При цьому одразу зауважу, що ця освіта все одно має бути ширшою для категорій населення. Друге, згадане вами, коли дійсно з прийняттям виборчого кодексу у 2020 році ввели гендерні квоти так звані. Тобто коли обов'язково там 40% у списках мали бути представники певної статі, умовно, на п'ять людей мало бути або дві жінки й три чоловіки, або навпаки. Це дуже великий крок, але лише перший. Тому що просто включити в списки — не означає надати дійсно доступ до того, щоб жінка могла реалізувати повноцінно себе, наприклад, в органах місцевого самоврядування чи на інших щаблях влади далі.
Коли ми говоримо про трудові права — теж певні зрушення, я вже згадувала про військову професію. Не пригадаю точно рік змін, але жінки до цього не могли у військовій кар'єрі сягати вище певного рівня, отримувати певні звання, посади. Ця вже норма також була скасована. Також виключені були понад 115, здається, посад, які жінки не могли займати. Серед них дуже дивні, з того, що пам'ятаю, наприклад, жінка могла бути водійкою трамвая, але не могла бути водійкою метро чомусь. Але проблем ще також вистачає.
— Нещодавно в парламенті з'явився законопроєкт, який пропонує скасувати 8 березня як саме Міжнародний день прав жінок, натомість встановити День української жінки в день народження Лесі Українки. Ваше ставлення до такої ініціативи?
— Я не ставлюся погано до ініціативи відзначення Дня Лесі Українки. Це, без перебільшень, одна з найважливіших, мабуть, постатей в історії української культури і взагалі нашого розвитку. Але при цьому не варто забувати про сенс того, що припадає на 8 березня. І, до речі, Леся Українка в цьому аспекті дуже багато робила. Тобто навіть якщо він змінить назву, дату, важливо, щоб зберігся смисл і, щоб в цей день говорили не про, тюльпани чи красу і ніжність, а говорили, в тому числі і про ті сенси, які відстоювала у своїй творчості й життєдіяльності Леся Українка.
— 8 березня як вихідний — теж було голосування в Дії і міністр цифрової трансформації Михайло Федоров, говорив, що долучилися понад два мільйони українців і один мільйон 300 тисяч підтримали збереження 8 березня у форматі вихідного. Про що це говорить, як вважаєте, і як голосували ви?
— Я не голосувала, зараз дуже багато роботи й не встигла, хоча дуже хотіла. Я б проголосувала проти, але потім почула цікаву думку у своєї колежанки Богдани Стельмах, яка каже, щоб лишився вихідним. Тому що жінки можуть в цей день вийти на вуличний марш за права жінок. І, в принципі, це має сенс, коли жінки якраз можуть витратити цей день на те, з чого він починався. Тому що 8 березня в багатьох країнах традиційно відбуваються мирні марші за захист прав жінок.
— Як варто відзначати це свято на роботі, в школі, університеті?
— Думаю, що не повинні посилювати цю стигматизацію через ярлики, про які я згадувала. Тобто не бажати у вітанні того, що формує образ жінки, берегині, красуні, щоб вона завжди лишалася красивою, усіх радувала своєю усмішкою. Жінка — це людина, в якої може бути різний настрій і вона не зобов'язана радувати всіх інших своєю усмішкою. Ліпше в цей день провести якісь воркшопи і поговорити про права людини, що означає рівність насправді і як до неї рухатися в нашому суспільстві.
Читайте також
- У громаді на Рівненщині три роки доплачуватимуть за народження дітей
- "Три роки пандемії не навчили не чхати на співгромадян": головний санлікар Рівненщини розповів про ситуацію з COVID-19 та ГРВІ
- Отаман Тарас Бульба: рівненський історик видав книгу, де спростовує міфи про засновника УПА "Поліська січ"
Читайте і дивіться Суспільне Рівне на платформах:
