Унікальні фото, які публікуються вперше, віднайдена п'єса отамана "Посол на сесії" і врешті-решт спростовані міфи, які вигадав про себе Боровець і вони мандрували з одного дослідження в інше. Так коротко рівненський історик Ігор Марчук анонсував результат своєї 25-річної праці над постаттю засновника УПА "Поліська січ" — книгу "Отаман Тарас Бульба": між міфом і реальністю" . Вона вийшла у видавництві "Літопис УПА".
9 березня – 115 років від дня народження Тараса Бульби-Боровця. Як підприємець став підпільником, скільки насправді бійців було в "Поліській січі" і чи можна вважати його засновником Української повстанської армії – Ігор Марчук розповів в інтерв'ю Суспільному.
— В дописі про видану книгу ви зазначили, що дослідженню отамана Тараса Бульби-Боровця присвятили з перервами чверть століття. Чому стільки часу його постать не відпускала?
— Ще студентом, це десь 1995 рік, отримав завдання написати його біографію — познайомився з короткою інформацію, яка була доступна в той час, прочитав спогади "Армія без держави", вони мали на мене певний магічний вплив. Досі пам'ятаю, як розповідав однокурсникам, що в нас на Рівненщині була така видатна особистість.
Тож зі студентства цю тему не залишав, знайомився з іншими виданнями, публікаціями, документами в обласному архіві, записував інтерв'ю з багатьма учасниками українського визвольного руху, командирами УПА, які відбули покарання в радянських концтаборах, їхні відгуки були досить критичні про цей рух. Звісно, можна зважити на те, що то були політичні опоненти, ті бандерівці, ці бульбівці — й між ними не було певної дружби. Але ж усі вони були учасниками цього руху, діяли в загонах на Поліссі й бачили реалії тих подій. Почав цю інформацію аналізувати — і зрозумів, що в цій історії щось трошки не так.
— Наскільки різниться те перше уявлення про Бульбу-Боровця з тим, що випливало під час дослідження?
— Багато моментів прояснилося, коли я глибоко занурився в дослідження взагалі українського національного визвольного руху на Волині. Наприклад, з'ясував, що їх практично не було на території Волинської області, півночі Тернопільської. І в мене одразу почало виникати питання, який же все-таки регіон охоплював цей рух. Але, напевно, найбільш яскравим моментом стала робота в групі "Реабілітовані історією", яку очолює Андрій Жив'юк. Тоді до рук потрапили перші кримінальні справи на бульбівців з їхніми свідчення. Це дало інформацію про те, хто були ці люди, як вони бачили цей рух, про що вони там розповідали.
Але великий масив цих справ, на нереабілітованих людей, зберігався в архіві СБУ і лише з 2015 року отримали до них доступ. З'явилося багато документів, які треба було вивчати, і дослідження Бульби-Боровця довелося відкласти. Але врешті вдалося віднайти розшукову справу на нього і ще деякі документи, не менш цікаві. І, власне, я зрозумів, що треба вже це дослідження підсумовувати й доводити до якогось логічного завершення.
— Логічним завершенням стала книга і, судячи з назви, в ній спростовуєте міфи про Бульбу-Боровця і його "Поліську січ"?
— Моя праця є досить критичною до спогадів отамана. Тому що в спогадах ніхто про себе погано не напише, а буде розповідати біографію, намагаючись применшити якісь прорахунки, подати більше героїчного, красивого. І з "Армією без держави" вийшла та ж історія. Тому й вирішив, оскільки з'явилися багато нових документів, їх проаналізувати і вийти на якусь більш реалістичну біографію отамана, зрозуміти його певні погляди, дії, чого він досягнув насправді, а що вигадав і написав в своїй книзі.
— Можливо, не всі, але хоча б два-три міфи, які ви спростовуєте в цій книзі?
— Бульба-Боровець — людина неординарна і досить підприємлива. Я був здивований, наскільки отаман розумівся на рекламі і вмів робити піар, хоч був самоучкою. Рекламував свої підприємства, себе умів гарно оформити і подати. Він був професійним менеджером середньої ланки, зміг досягнути певних успіхів в підприємницькій діяльності за Польщі. Бульба-Боровець був активний в політичному житті, намагався розповсюджувати літературу, долучитися до якихось акцій, протестів, але військовиком не був і, я вважаю, так і не став. Прочитавши документи, я зрозумів, що жодної армії він не створив. Був у нього загін, були люди, які його підтримували, але з великою натяжкою і в кращі часи, десь тисяча осіб.
— Тобто 10 тисяч в УПА "Поліська січ", про які доводилося чути, не було?
— 10 тисяч ніколи не було. Люди, які дуже симпатизують отаману, чогось не сприймають аргументів, що цих 10 тисяч треба озброїти, одягнути, знайти командирів — це нелегка справа. І якби така кількість була, то ми б мали стільки інформації, що не одну книгу можна було написати. В даному випадку не маємо такої кількості людей, відповідно, це підтверджує, що рух був локальний і не зміг охопити своїм впливом всю Волинь, Полісся. В основному це був регіон Рівненського Полісся, частково, Житомирщина, але не було армії, це однозначно.
— Тоді одразу випливає питання щодо створення УПА. Бо дехто з істориків вважає, що все-таки Боровець утворив її перші загони у 1941 році.
— Якщо брати 1941 рік, літо-початок осені, коли німці тільки захопили цю територію, був карт-бланш у багатьох таких патріотичних політичних сил, не тільки в Бульби-Боровця і я про це пишу в книжці. Створювалися подібні збройні загони і на Волині, і в Галичині, вони були різного формату, мали різні назви, різних командирів. Бульба-Боровець це знав дуже добре, але змовчав у своїй книзі, що була навіть "Костопільська січ", але там вплив мали бандерівці і йому теж було невигідно цей факт згадувати.
Йому було вигідно писати тільки про свою формацію, не згадуючи інших, тому що це одразу давало фору стверджувати, що він лідер, що він перший. Крім мене про це пишуть й інші дослідники. Але те, що він використав назву в той час — так, це не викинеш вже з історії. Дійсно, його формація називалася Українська повстанча армія "Поліська січ", але в документах, в народі більше побутувала просто "Поліська січ".
— Тобто назву таки він придумав?
— Думаю, він не дарма звернувся до такої назви і два фактори в ній поєднав. По-перше, події в Карпатській Україні напередодні 1941 року, які він теж не згадує, і "Карпатська січ", дуже популярна в той час. А другий фактор — той, що назва Українська повстанча армія з'явилася під завісу перших визвольних змагань, коли був листопадовий рейд Юрка Тютюнника, він відбувався якраз з території Рівненщини і уенерівці, учасники цього походу, писали потім спогади, частина з них навіть жили на Рівненщині. І, я думаю, що хтось йому підказав цю ідею, бо Бульба-Боровець, власне, був прихильником УНР і виступав за відродження її традицій. Тож можна сказати, що він не вигадав назву Українська повстанська армія, а просто її відновив.
— Скільки часу діяла "Поліська січ" і коли перестала існувати?
— "Поліська січ" має свою завершену історію, в книзі я цьому присвятив цілий розділ. Дата ліквідації відома, це листопад 1941 року, є наказ, в якому він заявляє про припинення існування "Поліської січі". Цей документ оприлюднений і давно відомий дослідникам. Але є суперечливі моменти, коли "Поліська січ" з'явилися — в кінці червня, чи у липні 1941 року. Я схиляюся, що це липень і аргументую тим, що її назва з'явилася вперше в наказі отамана. Хоча в книзі він пише, що планував кілька таких січей і, можливо, були ще накази, нам невідомі.
— Відомо, що Бульба-Боровець емігрував і прожив доволі довго як для керівника повстанців. Як це йому вдалося?
— Німці його заарештували, був у концтаборі, потім вивезли на територію Німеччини і сюди він вже не повернувся. Після Другої світової війни став емігрантом і це дало можливість йому прожити ще стільки років, у 1981-му він помер. Думаю, якби залишився в Україні, то або загинув, або був заарештований. В нього інакше склалося життя, якщо порівняти, скажімо, з Романом Шухевичем, іншими командирами українських повстанців. Довелося дуже довго посидіти, щоб знайти якісь моменти про життя отамана саме в той період, адже він про це не написав у спогадах. Шукав спогади інших, газетні публікації, інші документальні матеріали.
— Чим він там займався, книжки писав? Ви згадуєте про його художній твір "Посол на сесії".
— Книгу то він написав, в першому розділі я згадую про його літературні потуги, певний хист мав. "Посол на сесії" — це п'єса, причому комедійного жанру, я в книзі її надрукував. Але політично його життя було досить цікаве, бурхливе, теж пов'язане з конфліктами, не оминав він і там гострих моментів. Пишу про його конфлікт з Іваном Багряним, я не займаю жодну сторону. Але з цього зрозуміло, що він чоловік впертий у відстоюванні своєї позиції, амбітний. І хоч завжди пише про демократію, але його демократія дуже своєрідна: бачу так, а інше — не дуже сприймаю. Про його діяльність там не дуже відомо, коли в нього ще більш-менш добре було зі здоров'ям, то був активний, належав до кількох організацій, але так і не вдалося з'ясувати, чим він заробляв на життя. Бульба-Боровець був підприємцем, чому він не зумів цей хист проявити, наприклад, як жив у США? Там він похований на відомому українському кладовищі Баунд Брук.
— Якщо підсумувати, отаман УПА "Поліська січ" Тарас Бульба-Боровець — це...
— ...звичайно, патріот, який намагався відродити українську державність, був прихильником саме течії УНР. Але зіграли об'єктивні фактори і він не став навіть регіональним лідером в боротьбі за визволення українців. При цьому Бульба-Боровець — дуже цікава оригінальна постать, але треба, як кажуть, давати належну оцінку і його досягненням, власне, я про це в книзі й розповідаю. Публікую фотографії, які вдалося знайти під час дослідження, навіть кілька унікальних, ще довоєнних, з дружиною є, дуже цікава. Основна частина тексту присвячена подіям тут, тому що вони, напевно, найбільше викликають суперечок. А вже про його життя на еміграції я написав лише завершальний розділ, щоб показати віхи його подальшого життя.
Читайте і дивіться Суспільне Рівне на платформах: