Одного дня вона сказала доньці, що не має жодного таланту, а за кілька місяців взяла до рук фарби — і 14 років не може зупинитися. 72-річна Любов Ципан із Вараша на Рівненщині самотужки опанувала техніку крапкового розпису. Майстриня створила тисячі робіт, які є в Україні та за кордоном. За її словами, через війну перестала слухати музику — на фронті всі її племінники. Тепер комфортніше працювати в тиші.
Про талант, якого не бачила та захоплення, без якого не уявляє життя — у проєкті «Власноруч».
Про любов до крапкового розпису
Я Любов Юхимівна Ципан, займаюся крапковим розписом з 2012 року. Побачила цей розпис на комп'ютері і просто закохалася. Я не можу стільки років від цього відійти, мені постійно хочеться це робити, і роблю постійно — день у день. Мені це дуже-дуже подобається. Заспокоює і дуже приємно побачити кінцевий результат. Коли його побачиш, хочеться просто заспівати або затанцювати. І це піднімає такий настрій, що я навіть не знаю, як я стільки років до цього не дійшла. Я цим займаюся вже 14 років — цим розписом, і він мені досі не набрид. Крапковий розпис або Point-to-Point. Я розмальовую акриловою фарбою.
Про себе
Мені 72 роки. Я ще ходжу на роботу, на основну, правда на пів дня. Я народилася на Уралі, але виросла у Казахстані і там закінчила школу. Після школи переїхала до Челябінської області. Я там навчалася і вже почала там працювати. Прожила там сім років і переїхала сюди, в Україну, вийшла заміж і переїхала сюди. І з того часу я тут вже 46 років. Це батьківщина моїх батьків. Мої батьки самі варашани. Вони сюди приїхали не просто так, вони приїхали на батьківщину. І коли ми їхали, вони завжди казали: «Ми їдемо до себе, до себе додому — на батьківщину». Ці слова чомусь досі у вухах, хоча вже стільки років минуло, їх вже давно немає. Так ось сталося у моєму житті. Тут у мене народилося двоє доньок, зараз маю двох онуків і тут живу.
Думала, що немає таланту, а через три місяці «знайшла себе»
Був такий час, коли ми з донькою сиділи на кухні і я ледь не плакала, кажу: «Всі жінки, як жінки: мають якісь таланти, щось вміють робити, та шиє, та в'яже, та щось ще робить, і вишивають — а в мене ніяких талантів немає». І ви знаєте, це напевно так прозвучало, що буквально через три місяці я почала цим займатися. Я напевно в той час промовила це. Я не знаю, як це працює. І вона дотепер згадує той вечір, що ми сиділи, і ось це я так сказала. Я дуже задоволена цією роботою, і мені просто приємно, що я зайнята постійно. У нашому віці, вже коли ти на пенсії, важко себе знайти і чимось займатися. Хтось дачу має, хтось онуків, в мене вони вже виросли, вже вони дорослі. Ось це я знайшла себе, я просто проводжу час у своє задоволення.
«Вивчала техніку в інтернеті»: про перші спроби
Дуже багато було помилок, бо я завжди вивчала цю техніку в інтернеті, і там показували, чим користуватися, якими фарбами, і коли я йду в магазин, а в нас зовсім інші фарби, і лаки інші, тому треба було знайти щось своє. Зіпсувала багато фарб, але на початку таких контурів не було, і в нас не привозили. То я користувалася зубочистками. І це настільки довгий процес із зубочистками, я їх трішки підрізала. І кожну крапочку фарби, коли капаєш, вона ставала все меншою й меншою. Було зовсім незручно, але з'явилися ось такі [контури — ред.], я до них призвичаїлася і мені з ними дуже легко.
Як обирає предмети і малюнки для крапкового розпису
Предмети ходжу по магазинах, по ринках і вибираю. Щось мені сподобається, буває такий цікавий предмет, я люблю цікаві форми. Коли цікаві форми і вигадуєш якийсь малюнок, то воно зовсім інакше дивиться. Деякі предмети побачу, і вже хочу, і вже щось у мене вималювалося, і мені хочеться його швидше взяти і зробити. Не все так швидко робиться, але ж треба мати терпіння, тут дуже багато треба терпіння. В мене звісно його достатньо. Малюнки можна знаходити скрізь і всюди. Ось наприклад на мереживі, на хустках, на сукнях, навіть на тюлях. На килимах, всюди є, в церкву зайти, малюнки є всюди. За місяць я розмалювала самовар. Це була перша робота, яку я розмалювала за місяць, другий самовар розмалювала за два тижні, а третій за тиждень.
Перестала слухати музику під час повномасштабної війни
Раніше, коли я малювала, слухала музику і мені було дуже приємно. Зараз, у цей час, я перестала слухати музику. На той час мені хотілося показати усьому світу: мені це вдалося, в мене така чудова робота вийшла. Наразі у мене цього немає. Я хочу жити в тиші і мені так комфортно. І музику я припинила слухати, пісні я теж вже перестала співати. Це через війну. Всі мої племінники там — всі воюють. Як можна за це не переживати? Інакше не можна. Ми всі живі люди, і ми бачимо, скільки людей гине. Коли я цим займаюся, думаю тільки про фарби та кольори, все інше в мене вилітає з голови. Мене це відволікає від усього, я просто занурююся сюди і нічого більше навколо не хочу бачити. Я навіть не уявляю, що б я робила, якби в мене не було цього розпису, якби я жила. Я неодноразово казала: «Бог мені дав таке випробування, ось таке заспокоєння, щоб трішки відійти від тих негараздів, які зараз відбуваються навколо».
«Замовниця зробила музей, в неї дуже багато моїх робіт»
Деякі люди приходять і замовляють, приносять старовинні речі. Була в мене така замовниця, вона дуже багато в мене замовляла, і в себе вже зробила, можна сказати, музей, і в неї дуже багато моїх робіт. Вона приносила старовинну праску, глечики, навіть хлібниці, які були раніше. Вона мені принесла і каже: «Я хочу, щоб тут були фрукти». Я кажу: «Я фрукти ще ніколи не малювала». Вона: «Ай, все вдасться в тебе». Я почала над цим думати, і якось вдалися в мене ці фрукти. Згодом думаю, ну що ж, я зробила на замовлення цю хлібницю, вона мені дуже сподобалася, і фрукти в мене вдалися. Треба, щоб і в мене щось таке лишилося, то я намалювала фрукти на маленьких рамочках на склі. Я багато таких робіт на замовлення робила, приносять різне, кому що заманеться. А хто ми без людей? Ми ніхто. Якщо нас ніхто не бачить, нікому це не показуємо, то навіщо ця робота? Кому вона потрібна? Нам треба це показувати людям. Треба, щоб люди бачили і щось купували, це цікаво, і не раз почуєш якийсь коментар у свою адресу, це приємно, і так має бути.
Тисячі робіт, і вони є у всіх країнах за кордоном у Польщі, Німеччині, Америці, Іспанії, Португалії, Італії, Болгарії, я всіх не пам'ятаю, дуже багато.
Чим займається ще, окрім крапкового розпису
Крім цієї техніки, крапкового розпису, я ще займаюся живописом. Я, буває, втомлююся від крапочок. Я шукаю щось інше, зовсім протилежне. Я недовго цим займаюся, орієнтовно два роки. Завжди їздила зі своїми роботами і показувала, і там, де я бувала, крапкового розпису ніде не було, ніде не бачила. А з живописом я туди не їздила, возила лише крапковий розпис, і навіть покупці, які підходили до мене, казали, що в них такого ще не було. У нашій Україні дуже мало хто займається крапковим розписом. Чому — не знаю, але кожному своє, хто що любить.
Суспільне Рівне в Telegram | Viber | Instagram | WhatsApp | YouTube | Facebook | TikTok
