Андрій Трофімчук — пластун та ветеран Збройних сил України. З перших днів повномасштабного вторгнення долучився до Сил територіальної оборони, хоча мав намір зробити це ще раніше. Брав участь у боях на Бахмутському напрямку, там отримав поранення. Тепер працює начальником відділу молодіжної політики Рівненського обласного вишкільного пластового центру.
Ще за місяць до початку повномасштабного вторгнення Андрій Трофімчук, тоді 20-річний студент, вирішив долучитися до лав територіальної оборони. Він пригадав, що тоді процедура вступу була надмірно бюрократизована — потрібно було пройти ВЛК, здати пакет аналізів, зібрати різні довідки і характеристики:
"24 лютого я мав забрати останній аналіз і підписати контракт резервіста ТРО. І саме тоді почалася повномасштабна війна. Тодішній міністр оборони виходить і каже: «Записуйтеся до ТРО, достатньо тільки паспорта». І мені так стало сумно… Чому не можна було зробити це перед “повномасштабкою”?".
Перші місяці повномасштабного вторгнення Андрій провів у Києві та на його околицях, виконуючи бойові завдання. У травні 2022 року їхня зведена рота вирушила під Бахмут в Донецьку область.
"Хочу сказати, що був дуже цікавий момент — "момент рожевих окулярів". Коли у всіх тоді було піднесення, всі ломанулися у військо. І на фоні цього ми неправильно сприймали війну. Здавалося, що приїдемо, дамо росіянам по шапці й виженемо їх. А коли приїхали — зрозуміли: війна виглядає зовсім не так, як ми уявляли. Далеко не так", — розповів чоловік.
За бої під Бахмутом Андрій Трофімчук отримав орден "За мужність" III ступеня:
"Емоції були — це щире здивування, приємне. Я не знав, що мене командування нашої роти і частини подало на цю нагороду, мені не казали… Але дуже сумно було, коли я відкрив наказ президента і там, на жаль, 70% людей, які отримали "За мужність", посмертно. Були дуже змішані почуття бачити своє прізвище".
На фронті Андрій отримав поранення — куля прострелила ногу.
"Мене чотири дні евакуйовували. П’ять кілометрів ми йшли чотири дні. Дуже допомогла "кравчучка" — мене на ній везли, бо я не міг ходити", — розповів ветеран.
З його слів, тоді, під час евакуації, не знав, чи залишиться живий, а на четвертий день зрозумів, що має шанс:
"Я часто собі ставлю питання: за що Бог лишив мене на цьому світі? Що я ще такого не зробив, чи маю зробити важливого в цьому світі?".
Більше про військовий шлях, а також про пластунство і чим зараз займається Андрій Трофімчук — дивіться у відеоверсії інтерв’ю.
Суспільне Рівне в Telegram | Viber | Instagram | WhatsApp | YouTube | Facebook | TikTok
