Ветеран російсько-української війни Віктор Мельничук став директором Рівненського ліцею №27. Тепер він перший ветеран в області, який очолив навчальний заклад. До лав Збройних сил України чоловік долучився наприкінці 2022 року, воював на Мар'їнському напрямку. Після отриманої травми він повернувся додому і викладав предмет "Захист України", а у липні 2025 року, став директором міського ліцею.
До війни був вчителем фізичної культури
— Де застали повномасштабне вторгнення і як доєдналися до ЗСУ
— Війна застала мене так, як і всіх, вдома. Наступного дня я поїхав [до військкомату — ред.], де мене записали й сказали: «Чекайте, ми вам подзвонимо». Так вони й не подзвонили до того часу, доки мені не довелось змінювати прописку. У мене четверо дітей, на той час, коли я змінював місце реєстрації, було троє неповнолітніх. Одна дитина уже була повнолітня, 18 років. У мене дві дівчинки і два хлопчики. Я сказав, що не писатиму ніяких заяв, не буду довідки нести. Потім вони дізналися, де я працюю, кажуть, що можу так отримати відстрочку. Я кажу: «Ні, я також не хочу». Запитали: «Ви хочете служити?» Я кажу: «Так». Вони запитали мене, чи погоджуюсь на десантно-штурмові війська. Я сказав: «Окей». У мене два хлопці. Який кращий приклад я міг їм показати, аніж той, що пішов захищати їх?
Після травми продовжував службу
— Як проходила військова служба та чим ви займалися
— Самі військові дії — це був Мар'їнський напрямок. Безпосередньо брав участь у бойових діях місяць до травмування. Після травмування неофіційно виконував обов'язки головного сержанта роти. Тобто замість того, щоб проходити реабілітацію, хоча лікарі казали, що потрібно лежати, не рухатись, бо гіпс не накладається і так далі, але оскільки я мав трошки організаторських здібностей, то мене просили займатись трохи особовим складом.
— Що б ви сказали бійцям, які зараз тільки на шляху відновлення і шукають себе у житті?
— Ви пережили найгірше і боятися нам уже немає чого насправді. І будь-які ідеї, будь-яке бачення можна реалізувати сміливо. Боятися насправді вже немає чого. Боятися — це найгірше, що може бути. Це те, що стримує. Вони можуть все. Якщо вони змогли бути на фронті, вони зможуть в будь-якій сфері діяльності, в тій, якій вони захочуть, реалізувати себе. Але це потрібне їхнє саме бажання.
Мріяв стати директором школи
— Що плануєте змінити у ліцеї
— У спортивному залі планую, щоб була співпраця зі спортивними дитячо-юнацькими школами. Уже наразі є підписаний договір з нашою школою олімпійського резерву про те, що у нас займаються баскетболісти. Це дасть те, що, діти додатково зможуть займатися. По-перше, це безоплатні заняття, по-друге, на наступний рік, якщо все вийде, планую відкривати декілька спортивних класів. Там будуть об'єднані не лише баскетболісти, а й ще легка атлетика, територія наша дозволяє. Буду виводити школу на той рівень, де створені всі умови для розвитку здоров'я дітей. Статистика показує, що здоров'я дітей погіршується і погіршується, а ми ж хочемо, щоб у нас були здорові, свідомі українці.
— Що для вас означає бути директором
— Бути генератором змін — оце основне. Тобто я маю певну владу, певні можливості, які дають мені право і, в принципі, якісь ресурси для того, щоб змінити в кращий бік, як я думаю. Вчителі також хочуть змін насправді. І вони за те, щоб помінятися в кращий бік, щоб сам ліцей знову "гримів" на все місто.
Суспільне Рівне в Telegram | Viber | Instagram | WhatsApp | YouTube | Facebook | TikTok
