На захисті України із 2014-го перебуває 37-річний полтавець Тарас Лелюх. На фронт він пішов добровольцем. Спочатку служив у батальйоні "Азов", а нині – у спецпідрозділі "Одін". Мав кілька поранень, але щоразу повертався у військо. Свою історію Тарас Лелюх розповів Суспільному у День українського добровольця, який відзначають щорічно 14 березня.
"Я сам – IT-вець. Я працював програмістом, системним адміністратором. В «Азов» ішов з посади керівника ІТ-департаменту великої корпорації"

Полтавець Тарас Лелюх – боєць Збройних сил України. На фронт він пішов добровольцем 2014-го, навесні того року отримав перший бойовий досвід.
"У мене батько учасник бойових дій, він мене з дитинства виховував воїном, ми тренувалися, готувалися. З кінця 90-х ми знали, що буде війна. Захопили Крим – уже одразу було зрозуміло, що війни не уникнути"
"Найгарячіша точка – це було Зайцеве влітку того року. Це за Бахмутом, до позицій ворожих було 60 метрів, до найближчих. Ми їх чули, вони нас чули. Упритул, грубо кажучи, була перестрілка. Також 2014-го року у Горлівці у нас під час штурму промзони бої були на відстані 8-10 метрів, 12. Із нового – це тільки робота їхньої авіації, бо артилерія по нас теж тоді працювала всіх калібрів"

Нині 37-річний Тарас Лелюх служить у спецпідрозділі "Одін". Він гранатометник.
"Я трохи схитрив, щоб дружина не хвилювалася. Вона знає, що я інструктор. І я їй сказав, що поїхав на полігон у Тернопільську область і там треную хлопців. Мені побратими з Тернополя скидали прогнози погоди, які я їй перекидав, коли була можливість. І до мого повернення вона думала, що я на полігоні у Тернополі"
Іще до повномасштабної війни із побратимами влаштовував вишколи та навчання для військових і цивільних, ділився власним досвідом.
"Там треба слухати кожен голос, кожну зламану гілку, дивитися, якщо якийсь кущик пересувається, по ньому треба відкривати вогонь. І коли ти повертаєшся в тил, грубо кажучи, то ще певний час організм відходить, і ти звертаєш увагу на те, хто як рухається, в кого де руки, де, як, що відбувається, на кожен рух реагуєш.Чесно кажучи, сотні друзів я вже втратив. З них багато з Полтави, багато з інших міст, областей. Я намагаюся пам’ятати про кожного, бо кожен, хто пішов на захист України і поліг, уже став героєм. Принаймні для мене"

За час служби Тарас отримав кілька поранень. Зокрема, торік улітку, коли російські військові обстріляли позицію з гранатомета.
"Розрив відбувся приблизно за 4 метри. Я отримав компресійний перелом шиї. Гематома в голові була, і плюс контузія, струс мозку. Нічого страшного. І пара невеличких уламків влучила в плече ззаду. Я ні про що не шкодую, я знав, куди йшов. І порівняно з тим, що могло бути, все чудово. Ходжу, розмовляю, вже перестав затинатися. І якби мене знову спитали, чи пішов би я захищати Україну 2014-го чи зараз, не думаючи, відповів би, що так"
Що відомо
- День українського добровольця щороку відзначають 14 березня. Пам'ятну дату затвердила Верховна Рада України 2017-го року. Цього дня 2014-го на полігон Нові Петрівці вирушили перші 500 добровольців Самооборони Майдану для формування першого добровольчого батальйону.