Пішов захищати Україну заради своїх рідних та не вважав себе героєм. Так про полеглого на війні Миколу Кучеренка згадує його мати Людмила Шевченко. Вона розповіла Суспільному, що через 2,5 тижні після загибелі сина їхній дачний будинок поруйнував російський дрон.
Він пише: «4.5.0. У мене все ок, дітей поцілуй за мене. Буде змога – зв'яжуся. Люблю вас».
Жителька Кременчука Людмила Шевченко показує одне із останніх повідомлень, яке надіслав їй син.
Якраз було дуже жарко там (на фронті – ред.). Він мені завжди казав: «Я на позиціях, не завжди є зв'язок». Тому домовились так, я йому казала: «Ти тільки зайди в інтернет, щоб я бачила, що ти був. І мені цього досить. Я бачу, що ти є». А так він мені надсилав хрестики або 4.5.04.5.0. – сленг військових на позначення фрази «Все спокійно»..
Загинув Микола Кучеренко поблизу Вугледара на Донеччині 11 лютого. За два тижні йому мало виповнитися 45, говорить мати.
Вранці він зайшов в інтернет, а буквально через дві години загинув. Хлопці його розповідали, що був мінометний обстріл. Там, де вони були, дуже прилетіло. Хлопці говорять, що він загинув одразу, тому що в сонну артерію йому потрапив величезний уламок. На похороні я дивилась, він впізнаваний був. Він, як живий, був.
Нині Людмила прибирає уламки у дачному будинку у селі Кривуші. Через 2,5 тижні після загибелі сина будівлю пошкодив безпілотник російської армії – вибиті вікна та двері.
Як кажуть в народі, одна біда іде, з собою другу веде. Кожну неділю тут старалися збиратися мій син із сім'єю. Бо він дуже полюбляв шашлики. А зараз оце таке. Штори позривало, вікна повиривало. Рами сюди повдавлювало. Я почала боятись обстрілів, я їх раніше не боялась. Хай би краще будинок зруйнувався, аби моя дитина була жива.
Микола Кучеренко мав звання старший солдат, а позивний «Лютий». Раніше воював у зоні АТО, каже Людмила.
Він пішов із 2014-го року захищати свою родину, своїх дітей. Він вже поставив мене перед фактом, що він їде. А чому він так вирішив? Бо дідусь по батьковій лінії кадровий військовий. Восьма санітарна рота була, з цього він починав. Вона формувалася у Полтаві. Він їздив на «таблетці» (машина – ред.). Він був фельдшер-стрілець.
До повномасштабної війни чоловік працював у військкоматі, а після 24 лютого знову пішов обороняти Україну. Був стрільцем-снайпером у 72-й окремій механізованій бригаді імені Чорних Запорожців.
Його виховувала я сама. Завжди йому говорила: «Я тебе люблю. Я тобою дуже пишаюсь, який ти в мене є герой». А він завжди відповідав: «Мамуль, ти мене переоцінюєш. Я такий, як і усі тут». «У мене все чудово» – це улюблена його приказка. «Мамуль, бережи себе і бережи дівчат», – він так мені казав.
Поховали Миколу Кучеренка у Кременчуці. У воїна залишилась мати і двоє дітей.
