Про спорт під час повномасштабного вторгнення, поїздки атлетів на змагання в Росію та чи справді спорт поза політикою. Про все це розповів Суспільному керівник Федерації бойового самбо Полтавської області Ігор Онопрієнко.
- Після початку війни України з Росією 2014-го року спортсмени Федерації бойового самбо продовжували їздити на змагання до Росії. Чому спортсмени не бойкотували змагання та чи змінилася ситуація після повномасштабного вторгнення?
- Ситуація змінилася кардинально. До повномасштабного вторгнення наші видатні спортсмени ставали там переможцями та підіймали наш, український прапор там. У 2019 році коли наша збірна поїхала на Чемпіонат світу в Росію, наші спортсмени отримали перемогу в загальнокомандному заліку. Але на нагородження не включили гімн України. Хлопці почали співати самі, а організатори не знали, що робити. Бойове самбо для росіян – це національний вид спорту, і коли українці зайняли два перших місця в загальнокомандному заліку по їх національному спорту, ті дуже засмутились. Ось для чого ми туди їздили.

- А як змінилося ставлення спортсменів після 24 лютого?
- Для мене і для моїх спортсменів туди дорога закрита. Я спілкувався з тренерами з усієї України, ми з ними не домовлялись і відразу сказали, що дорога закрита взагалі.
- Спортсмени перестали їздили тільки до Росії чи також і до Білорусі, звідки обстрілюють нашу країну?
- Звичайно, для мене як для тренера, як для керівника Федерації бойового самбо, ці дві країни закриті, я їх просто не сприймаю. Я не знаю, що має статися, щоб після нашої перемоги їх почали сприймати. Мені стало бридко, і я просто не хочу туди їхати. Вони – це не ми. Якщо згадати Революцію Гідності, коли народ вийшов та почав відстоювати свої права, то зараз відбувається те ж саме. Зараз шалене єднання нації, ми зрозуміли, що ми українці. Це переродження української нації. І те що повинно бути: за Україну заговорили у всьому світі. Шкода, що такою ціною.

- Український гімназист Ілля Ковтун відмовився від змагань в Італії, тому що росіянина не виключили. Приклад Іллі - це виняток з правила чи вже закономірність?
- Кожен вирішує як йому поводитися в тій чи іншій ситуації. Якщо це відбір на олімпійську ліцензію, то кому краще зробить спортсмен якщо він відмовиться від участі у змаганнях? Якщо бридко, зроби максимально так, щоб ти переміг. Із гімнастикою складно, там бали, а от з контактними видами спорту простіше – є ти, є він, наваляв йому, і все добре.
- Чи приїхали професійні спортсмени до Полтави з територій, де тривають активні бойові дії?

- Приїхала велика кількість хлопців. Спорт об’єднує. Навіть ті, хто виїхав закордон, їх там дуже тепло зустріли. І не тільки тому, що вони українці, а й тому що вони спортсмени. І так само ми: чим ми можемо, тим допомагаємо. Вони вже влились у колію тренувань та продовжують набирати оберти.
- Попри повномасштабне вторгнення наші спортсмени продовжують здобувати перемоги. Вторгнення для наших спортсменів дає наснагу виборювати ще більше перемог чи навпаки більше заважає?
- Дивлячись на нас на українців, я вважаю, що тільки мотивує. Якщо ти підіймаєш прапор рідної країни, тим паче в таке складне становище, то це супер. На цей час кожна перемога на вагу золота. Кирило Горобець, на жаль, програв, але те, як його опонент до нього підійшов і вони разом підняли прапор України – це було дуже сильно. Світ підтримує, світ розуміє, звичайні люди з нами. Вони допомагають і ця підтримка, вона відчувається.
Більше – в ексклюзивному інтерв’ю Суспільному.
Читайте також:
- 4 місяці повномасштабної війни: що сталося на Полтавщині
- Полтавщина в умовах повномасштабної війни: інтерв’ю з керівником Полтавської ОВА Дмитром Луніним
- Інтерв’ю з головою Полтавської облради Олександром Біленьким: про бюджет, ВПО та музей окупації
- Як глухі живуть в умовах війни: інтерв’ю з перекладачкою жестової мови із Полтави Наталією Московець.
- "Наш ворог – це рак". Інтерв’ю з директором Полтавського обласного онкодиспансеру Орестом Вовком
- «Нашу націю не перемогти»: інтерв’ю із подружжям із Полтави, які розвивають дітей-переселенців
- "Церква не може бути поза суспільним життям", − архієпископ Полтавський і Кременчуцький ПЦУ Федір