Киянка Яніна Алєєва викупила із комунальної власності Лохвицької громади дві будівлі, які століття тому належали до маєтку її прадіда. У майбутньому вона хоче відкрили у них культурно-туристичний центр.
Про це жінка розповіла в інтерв'ю Суспільному.
Історія родини і маєтку
Маєток, який став власністю Яніни Алєєвої, розташований на околиці Лохвиці. Це комора та садиба. Остання була збудована 1905-го року та має площу приблизно 136 квадратних метрів. Про це йшлося на сторінці лоту на платформі «Prozorro Продажі».
1929-го року маєток родини забрала радянська влада. Прадіда Яніни Алєєвої — Василя Горошка — відправили у заслання у Казахстан, звідки він не повернувся.
«Моя бабуся, це донька родини, яка тут проживала, мала важке життя. Батька репресували, вислали, Голодомор — вона все це зачепила. І ця травма, що вона донька «ворога народу», що родина втратила статус. Цей маєток був як символ цієї драми», — розповіла Яніна Алєєва.
Прадід жінки був із заможної родини, вони мали землі та займалися сільським господарством і бджільництвом. Василь Горошко «класово відрізнявся» і підтримував Українську автокефальну церкву. За це його і репресували, розповіла Яніна Алєєва.
1991-го року, коли ухвалили закон про поновлення прав репресованих, родич жінки намагався повернути майно родини. Місцева комісія спочатку погодила це, але згодом чоловік отримав відмову.
«Це ж був красень-будинок, і йшлося про всі споруди, це і земля — це все був маєток. І повернути якомусь діду таке майно — звичайно, що ні. Виставили аргументацію, що будинок перебуває у користуванні, тому не можемо його повернути. Ось вам 80 карбованців компенсації і бувайте здорові».
Як вдалося викупити будівлі
Будинок і комору не використовували з десяток років. І весь цей час Яніна Алєєва намагалася з'ясувати, кому належить ця частина маєтку.
«Це взагалі абсолютно класична ситуація от з подібною нерухомістю в Україні. Тому що вона колись належала колгоспам. І тому на велику кількість майна просто не було оформлено документів. Міська рада так само нічого сказати не могла, тому що у них формально немає відомостей про те, хто власник взагалі цієї будівлі».
Через місцевих жителів жінка змогла знайти товариство, яке неофіційно користувалося майном. Після домовленостей із його керівництвом Яніна Алєєва подала заяву у Лохвицьку міську раду про визнання будівель безхазяйними.
«Після цього звернулися до суду, щоб суд за фактом безхазяйності їх передав на баланс Лохвицької міської ради, тобто щоб вони в комунальну власність перейшли».
Із комунальної власності Лохвицької громади садибу продавали через онлайн-майданчик «Prozorro Продажі». Торги проводили за методом голландського аукціону. Це коли власник спочатку виставляє максимальну бажану ціну, а потім поступово знижує її, доки хтось із учасників не буде готовий сплатити платити такі гроші. Початкова вартість цього лоту сягала приблизно 136 тисяч гривень. Її знизили до приблизно 70 тисяч гривень.
«У мене не було іншого виходу, я оголосила збір коштів. Я звернулася просто до людей і сказала, що, люди, це безпрецедентна історія. Такого ніхто більше, я не знаю людей, які б таке робили. Ми будемо перші, хто це зробить», — сказала Яніна Алєєва.
Які плани на садибу та комору у Лохвиці
За словами власниці садиби, комора збереглася краще, а будинок нині у стані, близькому до аварійного.
«Першочергове, що тут має бути зроблене, — це треба міняти дах і перекриття. Далі вікна, двері, і можна сказати, що вона уже хоч більш-менш стабілізована. Щоб це було функціональне приміщення, за моїми оцінками, це десь 1,5 мільйони приблизно. Іще і зважаючи на те, що тут ніяких комунікацій нема».
Залучати фінансування Яніна Алєєва планує завдяки грантам. Для цього будівлі хоче передати на баланс громадської організації. У майбутньому в садибі мріє облаштувати простір, корисний для громади.
«Є якісь конкретні потреби: соціальне підприємництво, реабілітація ветеранів, позашкільне дозвілля якесь може бути. Тому я думаю, що тут має бути якийсь культурно-туристичний центр. Мені хотілося б тут показати нашу інтелігентську природу і наш такий високий побут український. Це для мене якийсь свого роду маніфест про те, що ми можемо повертати своє».
Читайте і дивіться Суспільне Полтава на платформах:
Telegram | Viber | Instagram | Twitter | YouTube | Facebook | Тік Ток | Threads | Whatsapp
