Зі шкільних років Нікіта Шерішорін мріяв стати військовим. У 2021 році він почав служити на патрульному катері "Слов’янськ". У березні 2022 року російський літак поцілив у катер ракетою, судно затонуло. Восьмеро членів екіпажу врятувалися, одинадцятеро вважаються зниклими безвісти, зокрема, Шерішорін. Як родина моряка шукає шляхи аби дізнатися його долю — у матеріалі Суспільного.
Нікіта Шерішорін навчався в одеському морехідному училищі. Після двох з половиною років навчання покинув навчальний заклад і пішов до армії, розповіла мама Нікіти Тетяна.
"Тоді потрапити на військову службу було не так легко, як виявилося. Ще й туди, куди він захотів. У той час син познайомився з командиром катера "Слов’янськ" Дамиром Ауліним. І він дуже захотів саме туди на катер і бути військовим моряком", — зазначила жінка.
У серпні 2021 року Нікіті вдалося перевестись на катер "Слов’янськ". Це для нього було найщасливішим моментом, згадує Тетяна.
До початку повномасштабного вторгнення разом з екіпажем Нікіта виконував бойові завдання з розвідки та охорони портів Одеси, Чорноморська та Південного. 3 березня 2022 року російський літак поцілив у катер ракетою. Судно затонуло поблизу Кінбурна.
"Про трагедію, про саме це ураження катера я дізналася вже 4 березня ввечері. Спочатку казали, що ніхто не вижив, що їх розірвало ракетою. Казали: ви не уявляєте, що таке ракета, це маленький катер, там все рознесено, там нікого немає, там вже і кісток немає. Це було в суботу, а в неділю я вже знала, що хтось є живий, що вони в полоні, що їх підняли російські військові. Це інформація з тієї сторони", — розповіла Тетяна.
Наразі майже 33 місяці немає офіційної інформації про Нікіту Шерішоріна. Він перебуває в офіційному статусі "зниклий безвісти".
"Вся інформація, яку ми маємо, ми самі її копали, здобували, шукали. Тобто вона вся, на жаль, неофіційна. Підтвердити її ми не можемо", — додала жінка.
Одна з причин, чому родини безвісти зниклих військових живуть у невідомості – багатьох військовополонених не ідентифікують і не сповіщають українську сторону.
"Ті хлопці, які повертаються під час обмінів – це 25-30% тих, хто вважався зниклим безвісти. Тобто людина рік, понад рік сидить там у них в полоні і не обліковується як військовополонений. Розумієте, вони там його катують і потім в якийсь момент його віддають. Тобто, це політика нашого дивного сусіда, яка незрозуміла нікому. Що Росії від того, що я тут плачу?" — розмірковує Тетяна Шерішоріна.
Тетяна розповідає, що кожен день народження Нікіти вона з родиною купує тортик та свічки з цифрою. Жінка вірить, що коли син повернеться додому, всі ці дні народження відсвяткують всією родиною:
"Я часто уявляю нашу зустріч, коли він повернеться. Я її уявляю собі так: це буде дзвінок, він мені подзвонить і скаже: “Мама, я вже в Україні”. І ми одразу з чоловіком стрибнемо в машину і поїдемо. Де б він не був, чи можна, чи не можна, але я поїду його обійняти, бо я дуже-дуже-дуже з ним скучила вже. Хочу його просто обійняти".
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області
