Від початку повномасштабної війни Юлія Костенко волонтерила та допомагала військовим, поки її чоловік і брат служили у війську. Після загибелі чоловіка вона залишилася вдовою у 24 роки, а протягом наступного року втратила брата, близького друга та свекруху. Згодом Юлія сама долучилася до війська. Нині вона працює пілоткою-перехоплювачкою та знищує російські повітряні цілі.
Про втрати близьких, рішення піти до війська та свою нинішню роботу Юлія розповіла Суспільному.
«Усі зібрали речі та пішли в перший день»
24 лютого 2022 року чоловік Юлії, з яким на той момент вони ще не були одружені, її брат та інші рідні вирішили долучитися до війська. Сама Юлія також хотіла піти служити, однак близькі її відмовили. Натомість вона почала волонтерити.
«Усі зібрали речі та пішли в перший день. І коли я сказала, що я теж хочу, мені сказали: "Ні, тільки через мій труп". Відповідно, я почала просто того ж дня волонтерити. Ми зібралися з сім'єю та почали допомагати військовим і цивільним», — розповіла жінка.
Її чоловік Олександр долучився до 126 окремої бригади територіальної оборони та брав участь у бойових діях на Херсонщині. Брат Юлії служив у 15 бригаді оперативного призначення Національної гвардії України «Кара-Даг» та воював на Запорізькому напрямку.
Коли Олександр отримав наказ повернутися на Херсонщину, Юлія вирішила їхати разом із ним.
«Я сказала: "Або ми розходимося, або ти мене береш із собою". Звісно, він сказав: "До побачення, залишаєшся вдома". Я сказала: "Ні, значить, більше не зустрічаємося". Доламала я його, і він мене забрав із собою», — додала вона.
Одружитися Олександр запропонував їй у Миколаєві. Замість каблучки, згадує Юлія, надів їй на палець кільце від гранати. За кілька днів пара зареєструвала шлюб.
«Ми були в шлюбі рівно 100 днів. На 100-й день він загинув», — сказала військова.
Загибель чоловіка
На Херсонщині Олександр був бойовим медиком, а Юлія допомагала йому.
У день загибелі чоловік відправив її за продуктами. Напередодні автомобіль швидкої допомоги, яким користувалися військові, зламався, тому його відправили на ремонт. Під час одного з обстрілів з'явилися поранені. За словами Юлії, Олександр поїхав надавати їм допомогу на власному автомобілі:
«Він приїхав, надав першу допомогу всім, хто її потребував. І коли повертався до машини, між ним і автомобілем прилетів снаряд».
Коли Юлія повернулася, побачила пошкоджений автомобіль. Спочатку, згадує вона, їй не говорили про загибель чоловіка.
Однією з перших речей, яку вона почала шукати на місці, була його обручка. Олександр носив її на шиї.
«Я прибігла туди, почала кричати: "Де його обручка?". Мені казали: "Немає кільця, Юлю". А я ходила й просто шукала це кільце. У 24 роки я залишилася вдовою», — каже жінка.
Після загибелі чоловіка Юлія почала доглядати за його матір'ю, яка мала інвалідність:
«На мені залишилася його мама. Мені треба було якось піднімати її, піднімати себе. Я розуміла, що їй важче — це її син. Мені важко — це мій чоловік. Він був єдиний, хто в неї був».
Саме тоді, розповіла Юлія, вона знову почала думати про військову службу. Однак свекруха та брат просили її залишитися вдома.
«Я відчувала, що він не просто "300"»
Через п'ять місяців після загибелі чоловіка брат Юлії дістав поранення під час штурму на Запорізькому напрямку.
Перед одним із виходів він сказав сестрі, що не хоче помирати.
«Скільки разів він ходив на штурми й казав мені: "Сеструха, я йду на штурм". Я відповідала, що все буде добре. А цього разу він сказав: "Я не хочу помирати". Це було в той день, коли його поранили», — пояснила Юлія.
Увечері Юлії повідомили, що її брат поранений. Наступного дня вона поїхала до Запоріжжя. За її словами, уламок влучив йому в голову.
29 липня 2023 року брат Юлії помер. Його поховали 3 серпня.
За два тижні після поховання вона дізналася про загибель свого близького друга. Під час поминок їй зателефонувала сестра й повідомила, що помирає їхній дідусь.
«Кожна ця людина мені говорила: "Підеш служити тільки через мій труп". Я кожному говорила, що хочу йти. Це була моя мрія», — наголосила жінка.
Після цих втрат Юлія продовжила доглядати за свекрухою. Вона називала її мамою, а та Юлію — донькою. 7 березня 2024 року жінка загинула під час пожежі у власній квартирі.
Як Юлія долучилася до війська
Після загибелі близьких Юлія, за її словами, тривалий час відновлювала психологічний стан. Згодом почала допомагати рекрутингу однієї з бригад, у якій служив її чоловік.
Там вона неодноразово просила прийняти її на службу.
«Щоразу приходила на роботу і писала заяву: "Хочу йти служити". Щоразу заповнювала бланк, і щоразу мене розвертали: "Ні, не підеш"», — поділилася Юлія.
Зрештою Юлію взяли до війська. Їй запропонували обрати між роботою по наземних та повітряних цілях. Вона обрала другий варіант.
Нині Юлія — пілотка-перехоплювачка:
«Я працюю на віддаленому управлінні. У мене три точки, де я збиваю "шахеди" і взагалі повітряні цілі. Я сиджу в одному місці, а можу збивати в іншій області».
За її словами, одна з головних навичок у цій роботі — швидко виявити повітряну ціль і вчасно зреагувати.
«У роботі пілота, мені здається, важливі зір і швидкість реакції. Виявити ціль — це дуже складно. А коли ти її бачиш — усе», — зауважила вона.
Однією із цілей, які найбільше їй запам'яталися, став російський розвідувальний безпілотник SuperCamSupercam («Суперкам») — це сімейство російських безпілотних літальних апаратів (БПЛА), які використовуються для повітряної розвідки, спостереження та коригування вогню.:
«Це розвідувальний дрон, на який ми раптово вийшли на великій висоті. Я його знайшла, переслідувала. Це була така мрія — збити SuperCam».
Інтенсивність чергувань, розповідає військовослужбовиця, залежить від кількості та типів повітряних цілей, які застосовують російські військові.
«Легкі дні — це коли взагалі немає цілей. Важкі — коли на тебе летить усе: балістика, реактивні й звичайні "шахеди", КАБи», — наголосила військова.
Юлія розповіла, що служить у регіоні, де живуть її рідні. Це, за її словами, додає її роботі особистого значення.
«Я також працюю в області, де живе моя сім'я, і для мене важливо, щоб вони були в безпеці», — уточнила вона.
«У вас є спільна справа»
У своєму підрозділі Юлія працює разом із близькими друзями. Її штурман — кум та найкращий друг, ще один кум також служить у батальйоні.
«У нас усі дуже дружні, сильна взаємопідтримка. Командири завжди тебе зрозуміють, почують. В принципі, все, як я хотіла», — підкреслила жінка.
За словами Юлії, у підрозділі вона не відчуває відмінностей у ставленні до військовослужбовців залежно від статі:
«У цьому плані ви всі військові, у вас є спільна справа — займайтеся нею».
Поза службою в Юлії залишаються дві мрії. Перша — побачити сестру та племінника, які живуть за кордоном. Друга — потрапити на концерт австралійського гурту RÜFÜS DU SOL.
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook, Instagram та TikTok: головні новини Одеси та області
Стежте за головними новинами Одещини в Google Новинах — збережіть тему Суспільне Одеса в обране, щоб не пропустити важливі події у вашому регіоні.
