Герой України Олег Федоров брав участь у боях на Херсонщині. Чоловік був командиром взводу мотопіхотної роти у складі бронегрупи. Тоді у результаті злагоджених дій було вибито окупантів із села Садки. У листопаді 2022 року бойова машина під командуванням Олега зайняла рубіж на березі Дніпра біля селища Козацького, відрізавши противнику шляхи безпечного відходу. За особисту мужність та героїзм 24 лютого 2024 року президент присвоїв військовому звання Герой України та вручив орден "Золота Зірка".
До 33-ї річниці Незалежності України Суспільне Одеса підготувало проєкт "Герої України. Південь". Інтерв’ю з військовослужбовцями-власниками ордену "Золота Зірка" створені у співпраці з Оперативним командуванням "Південь" Сухопутних військ Збройних Сил України, першим міжрегіональним відділом Українського інституту національної пам’яті та ГО VeteransHubOdesa.
Олег Федоров про роботу та фронті та мобілізацію
На даному етапі я командир взводу мотопіхотної роти, мотопіхотного батальйону, мотопіхотної бригади. Займаюсь навчанням молодого поповнення, яке до нас приходить. У Збройні Сили України я мобілізувався 3 вересня 2022 року. Так як я був молодшим сержантом із строковою службою, на розподільчому пункті мене записали як командира бойової машини.
"Головне — виконати бойовий наказ і повернути людей"
У мене що першого разу, що крайнього страху не було. Всі рази, скільки я на бойові виходив, я перемикався. Головне — це виконання бойового наказу і повернути людей назад.
Наступ може бути один день, а решту часу екіпаж забезпечує піхоту, бо ми ж мотопіхотна бригада. У нас є техніка і є піхота. Екіпаж складається з трьох людей: механік, навідник і командир. Я був командиром машини. Ми вивозимо людей, вони закріплюються на якійсь ділянці і їм треба підвозити боєкомплекти, продовольство, міняти їх, інших привозити, забирати. Дуже важко буває, бо стріляють завжди. Противник хитрий і не треба думати, що, якщо ви захопили якийсь об’єкт, то він вже ваш. Намагаються завжди відбити, контратакують. Не все так просто.
Військовий про орден "Золота Зірка"
Я не знав про те, що в мене буде "Золота Зірка". Дізнався, коли вже був у Києві в Маріїнському палаці і президент нагороджував цим званням. Я думав, що це буде якась інша нагорода.
Вона означає для мене дуже багато. Це подяка мені за мою працю, я віддав час за все це. Це дуже важка робота і в нас багато людей заробили таку нагороду, але вона просто до них не доходить.
Буває так, що у людини якийсь героїчний момент був і за це їй дали нагороду. А є люди, які виконують ці героїчні моменти кожен день. Вони йдуть туди, ризикують життям, виконують свої обов’язки та завдання, повертаються і знову йдуть. Це дуже важка робота.
Про завдання на Херсонщині
Перші бойові завдання ми виконували на Херсонщині. Багато було успішних завдань на той момент, коли відступили за Дніпро.
Закріпилися ми тоді на березі Дніпра, село Козацьке. Росіяни вже відступили повністю на ту сторону, це Каховське водосховище. Там у них стояв кулеметник, вони звідти пострілювали періодично. На маленькій баржі стояв танк у них. Катер маленький витягував його з-за острова, вистрілював боєзапас і швидко затягував його. Весь боєзапас вистрілювався по населеному пункту Козацьке. Ми стояли точками, по нас поцілити було дуже важко. Стріляли вони, в основному, по місцевому населенню, яке там проживало.
Герой України про Бахмут і "вагнерівців"
Завдання у нас були дуже прості. Нас виводять з Херсонщини і заводять на Бахмут. Там ворог був такий, що, як казали наші хлопці, не здаються просто, бо їх і там розстріляють.
Спочатку був "Вагнер" і вони їх привозили просто пачками, кидали в ті окопи, через окопи вони вилазили на наші позиції. Там дуже багато виїздів було, сотні виїздів, тому що сама піхота не може з такою навалою противника воювати.
"Я більше не можу спокійно спати"
Стосовно нічних кошмарів, я реально на даний момент не можу спати, не можу лягти ввечері, заснути і вранці прокинутись. Я сплю 40 хвилин, пів години. Прокинувся, потім знову заснув. Мені щось наснилося, потім знову я прокинувся. Ось такий сон у мене. Я не знаю як інші сплять, сну у мене немає.
"За спокій треба платити"
Я прожив у цій країні 30 років. Не було тут ні війни, нічого не було. Якщо хочеш йди, роби, заробляй кошти, будуй будинок собі, купляй машину. Це ж не у всіх країнах можна так робити.
Є різні країни, наприклад, Африка. Вони взагалі шукають хліба шматок. Така ситуація зараз у мене. Деякі люди кажуть, а що мені ця країна дала? Країна дала вам спокій 30 років. І за цей спокій зараз треба платити.
Ми ж не можемо жити, як Росія. Ми ж по-іншому хочемо жити, правильно? Ми хочемо вийти в парк, погуляти. Я можу в тому парку і плакат поставити, що там вкрав мер щось. Я не бачу, щоб в Росії хтось виходив в парк і казав, що вкрав щось губернатор. Там за губернатора щось скажеш, то відразу поліція забере. Про президента і мови нема. Там з пустим листочком вийшла людина і все. Вона в тюрмі сидить три роки.
Ми в такій країні хочемо жити? Якщо ці люди хочуть жити в такій країні і не хочуть захищати Україну, хай їдуть жити в Росію. Там для них всі умови є.
"Хто буде воювати?"
Значить, жити вони хочуть в Україні, а захищати її не хочуть. А хто буде захищати? Таких, як ми, залишилось небагато, можна перерахувати на одній руці. Люди, по-перше, хворіють, тому що вже два роки воюють. Хто два роки, хто більше, а хтось після важких поранень. Вони не зможуть самі це все зробити. Треба якось долучатись.
Мені кажуть, до мене додому прийдуть, я буду воювати з ними. Ніхто вдома з ними воювати не буде. Дай Боже, щоб вони встигли втекти. Я бачив, як у Бахмуті воювали. Коли зайшли вагнерівці, вони кидали у підвали гранати, де сиділи місцеві жителі, чекали Росію. От вони і дочекались.
Якщо ти живеш у цій країні, тобі країна має дати безпеку і можливості. Решту ти робиш сам. Будинок тобі ж ніхто не буде будувати. Кошти заробляти ніхто за тебе не буде. Це моя особиста думка. Я не знаю, може вона неправильна, але я так живу.
Читайте нас у Telegram, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області
