"У нас є своя музика, яку багато років блокували і утискали": інтерв’ю з головним диригентом Одеської опери

"У нас є своя музика, яку багато років блокували і утискали": інтерв’ю з головним диригентом Одеської опери

Ексклюзивно

В Одеському національному академічному театрі опери та балету завершується 214-й театральний сезон. Крім доповнення репертуару, в театрі відбулися й кадрові зміни. Навесні посаду головного диригента обійняв заслужений артист України, львів'янин, колишній головний хормейстер Львівської опери Василь Коваль. Про українську культурну спадщину, російську музику під час повномасштабної війни та нову виставу “Турандот” — читайте в інтерв'ю Суспільному.

Ви народилися в місті Мукачево Закарпатської області, закінчили Львівську консерваторію, потім були призначені на посаду головного хормейстера у Львівському національному оперному театрі, згодом працювали в оперному театрі в Дніпрі та в Запорізькій філармонії. Тепер ви — головний диригент Одеської національної опери. Розкажіть, будь ласка, чому обрали наш театр?

Ще зі студентських часів мені дуже подобалася Одеська опера. Вона така монументальна, гарна. І, крім того, вона як намолена церква. Це найстаріший оперний театр в Україні. І так часом кажуть про храм, який має багато-багато років, він є намолений. Тобто туди багато людей приходило. Так само наш театр, храм мистецтва, він має особливу ауру. Тому мені давно він подобався і я щасливий, що маю можливість зараз тут працювати.

Наразі ви поєднуєте роботу ще із Запорізькою філармонією, де ви є головним диригентом, правильно?

Я там працював за сумісництвом і працюю ще до зараз. Тобто мене там дуже люблять також і поважають. Не відпускають. Там прекрасний колектив, попри те, що це прифронтова філармонія, там 40 кілометрів до бойових дій. Але там також є цікаві концерти, програми. Тому так, я поєдную.

Хочемо трошки відмотати назад і згадати ваше дитинство. Як взагалі музика з'явилася у вашому житті?

Це сталося десь у віці 6-7 років. Колись в першому класі прийшли до нас вчителі з хорової школи. Відбирали до хору хлопців, це був хор хлопчиків. Я потрапив туди. І так почалося моє музичне творче життя. Воно було для мене тоді зовсім невідомим. Тому що це такий вік, ще дуже юний. І я ще багато чого тоді не розумів.

Але хочу зазначити, що в моїй родині, зокрема батьківській родині, багато є музикантів і вчителів музичних закладів. Тому музика мені була знайома. Паралельно я вчився і в музичній школі. Потім мені це почало подобатися, захоплювати.

"У нас є своя музика, яку багато років блокували і притісняли": інтерв’ю з головним диригентом Одеської опери
Василь Коваль. Суспільне Одеса

Батьки вас підтримували? Не було такого, що вони, наприклад, хотіли, щоб ви вступили до медичного університету?

Батьки не те, що підтримували. Вони навіть рекомендували саме такий вибір робити. Чомусь вони бачили мене в цій професії.

А яким ви були учнем? Сумлінним? Чи, можливо, тікали з класів якихось з хлопцями гуляти?

Дитинство, як то кажуть, ніхто не скасовував. Але в музичній школі, хоровій школі я був обов'язковим. Мені подобалось це. Мені подобались музичні предмети. Ну, якісь більше, якісь менше. Але мене це захоплювало.

Чи були ви перфекціоністом, відмінником? Можна вас так схарактеризувати?

Мабуть, ні. Творчі люди, вони є творчі в усьому. Тому відмінником якийсь час був більше, якийсь менше. Але я завжди старався бути найкращим у своїй справі. Це було ще зі студентських часів.

Розкажіть, як пройшла адаптація до нового одеського колективу?

Я є творчою людиною, а Одеська опера має прекрасний, великий колектив. Це і оркестр повноцінний, і хор, і солісти. І всі вони надзвичайно високої майстерності люди. Тому мені легко з ними, і, сподіваюся, зі мною також. Тому що творча справа об'єднує, музика об'єднує. Ба більше, якщо є про що говорити, над чим працювати. А працювати я дуже люблю, зі співаками, зокрема, з хоровим колективом, з оркестром. Тому все гаразд.

"У нас є своя музика, яку багато років блокували і притісняли": інтерв’ю з головним диригентом Одеської опери
Василь Коваль (у центрі) після завершення опери "Турандот" . Одеська Національна Опера / Odesa National Opera / Facebook

Багато хто каже, що мистецтво поза політикою. Є такі наративи, вони озвучуються в інфопросторі. Цікава ваша думка, як доктора мистецтв, чи може бути мистецтво поза політикою?

По-перше, як можна виконувати російську музику, воюючи з цією країною? А по-друге, в нас є достатньо своєї музики, яка багато років не виконувалася належним чином, і блокувалася, і десь навпаки утискалася.

В одному з інтерв'ю ви говорили, що наразі потрібно популяризувати, в першу чергу, українську оперу, яка тривалий час була в тіні й не звучала на повну міць, що потрібно представляти народові сучасні українські твори та українську класику. Цікаво, що б ви хотіли втілити в життя і показати глядачам?

Опер українських є дуже багато. І вони не закінчуються тільки "Запорожцем за Дунаєм", "Наталкою Полтавкою" і "Богданом Хмельницьким" чи "Тарасом Бульбою". Хоча ці вистави є дуже якісні музично, дуже красиві, і вони мають звучати на оперних сценах.

Але є і багато інших, таких як "Золотий обруч", "У неділю рано зілля копала", "Різдвяна ніч" тощо. Тобто є дуже багато оперної музики української, просто вона не виконувалась. І десь лежала і лежить в бібліотеках і чекає свого часу.

Але крім класики, ще є сучасні твори і Станковича (Євген Станкович — український композитор, — ред.), і молодого композитора, досить зрілого і дуже хорошого, це Івана Небесного, і не тільки. Тобто є дуже багато української музики, тільки було б бажання і спокій над нами.

А на вашу думку, чи готові українські глядачі до нового репертуару у вигляді українських опер? Чи все ж більшість залишаються поціновувачами італійської, німецької класики?

Не те, що готові, а запитують, коли ви будете щось певне грати чи співати з української музики. Українська опера — це світова класика. Але українська класична музика, українське оперне мистецтво, воно так само займає високий щабель в загальному мистецтві. Просто у свій час воно не виконувалося, десь блокувалося. Однак, воно має своє місце, як мистецтво будь-якої нації. Був такий стереотип радянський, що в нас нічого немає і виконувати ми нічого не будемо. А якщо будемо, то перекладати на російську мову.

Розкажіть, будь ласка, детальніше про виставу "Турандот".

Це прекрасна вистава Джакомо Пуччіні. В якій основою лібрето є любов. Є принц Калаф і принцеса Турандот. Аби домогтися руки принцеси він має відгадати три загадки, і навіть відгадавши їх, принцеса не хоче його бачити. Тобто там є різні сюжетні лінії, де намагаються дізнатися його ім'я, щоб його дестабілізувати, знищити. Але він переконує принцесу Турандот, що любов є вища від всього, і вистава закінчується добре.

"У нас є своя музика, яку багато років блокували і притісняли": інтерв’ю з головним диригентом Одеської опери
Фрагмент із опери "Турандот". Одеська Національна Опера / Odesa National Opera / Facebook

Це ж італійська вистава, наскільки вона складна для виконання?

Вона є дуже непростою. Опера насичена оркестровою палітрою, дуже великий склад оркестру, складна музика, складні розміри та метри. Це все змінюється, темпи міняються. У Пуччіні надзвичайно гарна музика, але щоб її виконати так, як слід, потрібно неабияких зусиль докладати. Тому що кожний такт, кожна музична фраза, вона дуже часто може бути в іншому темпі, в іншому розмірі.

Крім того, для співаків, зокрема для Турандот і для принца Калафа, також музичний текст написаний дуже теситурно,Теситура — переважне розташування звуків за висотою в музичному творі відповідно до діапазону голосу (вокалу) або до музичного інструменту. є складні ансамблі.

Також ця вистава потребує великого складу солістів. Там є терцети, дуети, є великі ансамблі, оркестрові шматки. Тобто вистава складна, але надзвичайно гарна і яскрава.

"У нас є своя музика, яку багато років блокували і притісняли": інтерв’ю з головним диригентом Одеської опери
Фрагмент із опери "Турандот". Одеська Національна Опера / Odesa National Opera / Facebook

Далі хочемо з вами поговорити саме про професію диригента. Назвіть три речі, які ви обожнюєте в своїй професії, заради яких хочеться зранку вставати і йти на роботу.

Найперше, це робота з людьми. Робота з людьми, це є таке спільне музикування, творіння чогось прекрасного.

Друге, це є якесь внутрішнє бачення палітри оперної. Тобто відтворити саме те, що хотів композитор. Тобто не просто виконати ноти, а десь відгадати внутрішній стан, певні настрої, характери тих чи інших героїв. Це така дуже тонка філософська модель музикування.

А третє – отримувати задоволення від результату. І особливо, коли ти виходиш на сцену на поклін і відчуваєш це сприйняття від людей, оплески. Це дуже моторошні відчуття.

А ви хвилюєтеся перед кожною виставою? Чи вже, зважаючи на досвід, спокійно сприймаєте?

Мабуть, кожна людина хвилюється. Хтось більше, хтось менше. Але коли зосереджуєшся на роботі, на тих чи інших складностях, аріях, в оркестрі заглиблюєшся в якусь роботу, то ти перестаєш про це думати. Якось це само собою відходить. Ти думаєш про щось інше вже. Думаєш про музику, про те, що ти робиш.

Читайте нас у Telegram, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області

На початок