В Одеському музеї західного і східного мистецтва триває виставка «Херсон: не/вкрадене». Її основу становлять 42 роботи сучасних українських художників з різних регіонів України. Вони є переосмисленням творів із колекції Херсонського художнього музею імені Олексія Шовкуненка, пограбованого російськими військовими під час окупації міста.
Ініціаторка проєкту, мистецтвознавиця Олена Балаба, почала досліджувати колекцію після поїздки до Херсона наприкінці 2022 року. В Одесі виставка триватиме до 17 серпня.
Від дослідження колекції — до проєкту солідарності
Ідея проєкту виникла, коли мистецтвознавиця почала досліджувати колекцію Херсонського художнього музею, значну частину якої російські військові пограбували після окупації міста.
Працівники музею встигли зберегти цифрову частину архіву та документацію. Це дало змогу ідентифікувати вивезені твори.
Спочатку планувалося дослідити та показати, що саме зберігалося в Херсонському музеї. Згодом виникла концепція переосмислити викрадені твори через сучасне українське мистецтво.
Балаба запропонувала художникам обрати будь-яку роботу з музейної колекції та створити на її основі власний твір. Це не копіювання оригіналів, а їхнє прочитання через власний досвід, сучасну мистецьку мову та реалії війни.
«Мені сподобалася ідея, що можна передати інформацію про стару роботу своєю мовою — мовою омажівОмаж (від франц. hommage — шана, повага) — це творчий жест, прояв поваги чи данина пам'яті іншому митцю, науковцю або культурному явищу. У сучасному мистецтві (кіно, літературі, музиці, живописі) омаж реалізується як навмисне наслідування чужого стилю, відтворення відомої сцени, використання характерних деталей чи цитування образів, щоб підкреслити авторитет першоджерела.», — пояснила кураторка.
Художників не обмежували у техніках, матеріалах чи розмірі. Дехто звертався до композиції оригіналу, хтось — до окремого образу, сюжету або настрою. Так одна й та сама робота могла стати основою для зовсім різних сучасних інтерпретацій.
«Це абсолютно добровільна історія, історія солідарності з Херсоном, який зараз переживає обстріли», — сказала Балаба.
Від «Жуків» до «Дороги»: як війна змінює прочитання музейних творів
Одна з робіт на виставці — скульптурна композиція Володимира Семківа за мотивами картини Михайла Жука «Казка хоробрих» 1914 року.
Михайло Жук жив і працював в Одесі, викладав у місцевих мистецьких закладах. У його творі важливу роль відіграють образи жуків. Семків переосмислив їх через сучасний досвід війни: у його роботі «жуки» стають алюзією на російські дрони, що атакують Херсон.
Ще один приклад — студія Дениса Недолуженка за картиною Костянтина Крижицького «Дорога» 1899 року.
В оригіналі — український степ, ґрунтова дорога, хати та церква. У сучасному прочитанні дорога набуває іншого значення — це вже український простір, який потрібно захищати від російських атак.
Недолуженко в мирному житті був біологом і художником, а нині служить бойовим медиком 762-ї окремої бригади охорони Державної спеціальної служби транспорту, певний час чоловік воював на херсонському напрямку.
Серед інших робіт — переосмислення творів Івана Айвазовського, Бориса Григор'єва, українського іконопису, херсонських художників. Сучасні автори використовують живопис, графіку, скульптуру, текстиль, дерево, метал та інші матеріали.
За словами Балаби, для багатьох митців робота над проєктом стала способом говорити про власний досвід війни.
«Це фактично дослідження своєї історії»
За задумом організаторів, виставка має показати не лише факт пограбування Херсонського музею, а й саму колекцію — її авторів, теми та мистецьку цінність. Водночас сучасні роботи дають можливість побачити, як українські митці, що живуть і працюють в Україні під час війни, реагують на мистецтво попередніх поколінь.
Серед учасників — художники з Києва, Одеси, Дніпра, Львова, Харкова, Запоріжжя та інших міст України. До проєкту долучаються як відомі митці, так і молоді художники та студенти.
Окрему серію робіт створюють учні Херсонської школи мистецтв №1. Вони, перебуваючи в різних містах України та за кордоном, обирають твори з колекції музею та створюють власні малюнки.
«Це фактично дослідження своєї історії», — говорить Балаба.
Вона вважає важливим показувати проєкт молоді, адже через сучасні роботи легше пояснювати історію українського мистецтва та пограбування музею.
«Я вважаю, що ми маємо цю колекцію показувати молоді, щоб вони знали, як росіяни нас грабували завжди», — сказала мистецтвознавиця.
Для Балаби це також спосіб пережити власний досвід війни: «Це лікує. Мене це реально лікує».
Від Львова до Торонто
«Херсон: не/вкрадене» — вже четверта виставка проєкту. Першу експозицію показали у Львові, потім — у Києві, в Національному музеї історії України у Другій світовій війні, а у травні — на початку червня — у Торонто, Канаді.
Одеська виставка стала четвертою локацією. Наступну експозицію планують влаштувати у Вінницькому обласному художньому музеї.
Кількість робіт у проєкті постійно зростає: на першій виставці їх було 27, зараз — 42.
Роботи планують передати Херсонському музею
Одна з принципових умов проєкту — роботи не продають. Їх планують передати Херсонському художньому музею.
Організатори хочуть, щоб після повернення викраденої колекції, якщо таке відбудеться, та відновлення роботи музею сучасні омажі експонувалися поруч з оригіналами.
«Прагнемо, щоб, коли навіть ми повернемо роботи і запрацює Херсонський художній музей, ці роботи — омажі й студії — висіли поруч з оригіналами», — пояснила Балаба.
Виставка «Херсон: не/вкрадене» в залі «Регтайм 2.0» в укритті Одеського музею західного і східного мистецтва триватиме до 17 серпня.
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області
