16-річна Владислава та її мама Валерія Козинські на початку повномасштабної війни обладнали бомбосховище у будинку культури міста Лисичанськ. Там разом зі 107 людьми жили під обстрілами півтора місяця. Наразі переїхали до Одеси. Про побут у сховищі, поранених та ставлення до росіян вони розповіли кореспондентам Суспільного.
Понад рік тому Валерія та Владислава були у місті Лисичанськ на Луганщині, де під час обстрілів ховалися у бомбосховищі місцевого будинку культури. Туди принесли палети та дивани. У сховищі перебували 107 людей.
"Дуже складно було, коли вже немає медикаментів, аптеки всі зачинені, а людина лежить і у неї температура 40, а там стріляють. Я не виходила з підвалу всі 42 доби. Великий страх всередині, коли тільки починають обстріл, за шкіру дитину, маму. Був момент, коли вперше нам занесли поранених. Наші хлопці вийшли подихати до водойми і обстріл касетними бомбами. Вимкнули світло і всіх окривавлених людей несуть у підвал", — розповіла Валерія.
"Знайомих моїх хлопців, ті, хто вийшов покурити чи щось робили на вулиці, їх контузило. Я пам’ятаю, як бігла до туалету. Ти біжиш і його обстрілюють, якнайшвидше треба туди і назад", — пригадує Владислава.
Також вона запам'ятала, яка у лютому пішла до бабусі, яка наготувала їжі, щоб принести до підвалу. Оскільки там не було можливості готувати. Переселенці довелося бігти із борщем і млинцями, бо почався обстріл.
Зараз Владислава навчається у коледжі, а Валерія волонтерить. Родина не знає про те, що сталося з їхнім житлом та чи буде куди повертатися після деокупації міста.
"Російські солдати, ми на вас не нападали. Ви прийшли на нашу землю, ми вас не звали, ми не просили про те, щоб нас рятували. Вони взагалі залишили нас без нічого. Винуваті тільки одна недонація, яка взялась і пішла", — зазначила Валерія Козинська.
Читайте нас у Telegram, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області
