До початку повномасштабної війни Віталій Гілевич був фітнес-тренером та блогером з аудиторією у майже 200 тисяч підписників. Після вторгнення РФ – пішов служити в ЗСУ. Зараз він керівник служби турботи 126 окремої бригади тероборони з Одеси. У інтерв’ю Суспільному Віталій Гілевич розповів, що спонукало його піти до війська, наскільки змінилось його життя та чим займається служба турботи, яку він очолює.
Коли ви вирішили для себе, що підете до війська?
Все почалось з 26 лютого – це третій день повномасштабного вторгнення. Ми почали разом з поліцією патрулювати вулиці міста під час комендантської години. Тоді було максимально все напружено. Я пам’ятаю, як вночі тільки хтось почує зайвий звук і всі одразу думають про висадку десанту, гвинтокрили чи ще щось. Ми ще попрацювали десять днів з поліцією і це вже були дні, коли Україна почала давати відсіч і напруга трохи спала. У нас вже не було такої потреби. Десь п'ять днів я ще нічого не робив і після ми с хлопцями зібралися і пішли до військкомату.
В Одесі й не тільки вас знають, як тренера, блогера та громадського діяча. Ось така біографія допомагає чи шкодить в службі?
Ну, аудиторія, як блогера точно допомагає, бо ця аудиторія закриває певні збори, з яких фінансується і служба турботи 126 бригади тероборони. Служба турботи займається допомогою пораненим бійцям та їх родинам, родинам загиблих і вшануванням пам’яті. Досвід у громадській дальності дуже допомагає з комунікацією, з пошуком фондів та партнерів і всього, що стосується нашої роботи.
Що ви втратили після початку повномасштабної війни?
Я втратив роботу як фітнес-тренера, втратив рекламні інтеграції, контракти, як з інфлюенсером у спортивній галузі, як наслідок втратив багато грошей. Людей втратив, частку аудиторі, там де були емоційні вислови. Ну і добре. Я думаю, що потрібно тримати поруч однодумців.
Давайте трошки поговоримо про те, чим ви зараз займаєтесь. "Служба турботи" — що це та яким чином вона працює?
Це як патронатна служба, повністю новостворена структура. Її поки немає за статутом в структурі Міністерства оборони. Це наша група людей. У нас військове братерство "Одіссей", у складі братерства є служба просвіти та служба турботи.
Служба просвіти займається просвітницькою діяльністю, служба турботи — допомогою пораненим, родинам загиблих та вшануванням пам’яті наших полеглих побратимів. Допомога пораненим — це, наприклад, хлопець отримує поранення, його евакуюють у найближчу лікарню і з нього зрізають одяг, щоби надати допомогу. Йому потрібні речі. Наші хлопці протягом однієї-трьох діб привозять в лікарню все необхідне: засоби особистої гігієни, побутова хімія, спортивний костюм, взуття. У хлопця або дівчини-бійця одразу є все необхідне.
Служба турботи займається і тим, що їздить в госпіталі, де знаходяться бійці, і ви з ними спілкуєтесь. Чи були якісь випадки, які вас здивували? В плані морального духу, яким чином люди себе поводять?
З власного досвіду комунікації хочу зазначити, що хлопцям після передової набагато складніше бути у мирному житті. Їм набагато легше психологічно повернутися туди, до своїх побратимів та нищити ворога. Багато людей просто не усвідомлюють, як їм жити далі, є посттравматичний синдром та інші фактори, які негативно впливають на світогляд і відчуття свого життя. Знаєте, ти постійно дивуєшся, що хлопець отримав поранення і це асоціюється з тим, що в нього немає сил. А вони навпаки — підбадьорюють своєю мотивацією і підбадьорюють своїм станом.
Ще один напрямок вашої служби — це допомога родинам загиблих бійців. Що саме потребують ці родини та про що з ними спілкуєтесь?
Все залежить від часу, скільки пройшло після втрати близької людини. Зазвичай їм просто потрібно, щоб їх хтось слухав, якщо ми не кажемо про матеріальне. Багато людей кажуть: "Все буде добре, заспокойся, час пройде", — від цього легше не стає, тож потрібно за можливістю бути поруч, вислухати та бути готовим прийти на допомогу. Це організація заходів для дітей, у яких більше немає батька або немає дідуся. Це навіть просто привітання з днем народження, Новим роком або Різдвом. Потрібна і психологічна підтримка, бо люди не уявляють, як жити далі без людини, з якою все свідоме життя прожив. Якось так.
Ваша служба до її початку та після все одно поєднується з волонтерством. На початку після вторгнення волонтери збирали майже на все: від бронежилетів до натільної білизни. Зараз ситуація змінилася? Держава закрила усі ці базові потреби?
Дуже сильно, майже ніхто зараз вже не потребує від волонтерів засобів захисту: шоломи, бронежилети чи ще щось. На початку ми збирали на бронежилети для взводу, на 26 людей. Я особисто збирав. І я не хочу сказати про державу щось погане, тому що одразу дуже багато людей пішли добровольцями і армія не мала можливості забезпечити всіх. Зараз все інакше і майже ніхто нічого не потребує, принаймні я цього не бачу, навіть в мережі.
Поговорімо про ваші особисті погляди. Як рік повномасштабної війни змінив ваші погляди?
Дуже сильно. Я завжди кажу, що все це почалося через недостатню свідомість українців і я себе таким самим вважаю. Війна йде з 2014 року — дев’ятий рік і я завжди на це роблю акцент. Колись було АТО і ніхто не розумів, що це і не приділяв багато уваги й тільки патріотично налаштовані українці цим цікавились. Тепер, на жаль, ми все це розуміємо. Погляди дуже змінилися — я на українську перейшов. І це не тому, що зараз я спілкуюсь на камеру. У житті я майже весь час українською тепер спілкуюсь. Навіть моя мама, якій 62 роки, зі мною майже весь час спілкується і переписується українською, тому тут питання виключно в бажанні.
До початку повномасштабної війни ви були амбасадором одного зі спортивних брендів та навіть відвідували Росію на спортивних заходах. Після цього ви публічно заявляли, що спорт поза політикою. Зараз жалієте щодо цих заяв?
Я тоді так вважав і, коли я себе порівнював з недостатньо свідомими українцями, я це також мав на увазі. Тепер я впевнено можу сказати, що спорт в політиці, коли діло доходить до таких масштабів. Якщо я б тоді був достатньо свідомим і розумів, що АТО — це також війна і вона з 2014 року і ми втрачаємо наших громадян, я б авжеж цього не зробив.
Віталію, на вашу думку, яким чином має закінчитись ця війна?
Це дуже важке питання. Я думаю, що якщо ми навіть вийдемо на кордони 1991 року, то це не буде показником, що війна закінчиться, бо вони зі своєї території зможуть продовжувати нас обстрілювати. Думаю, що повинна змінитися влада в Росії. Це я думаю і так хочу, але я не бачу цього найближчим часом і не розумію, що там повинно статися, тому що потрібно працювати над свідомістю росіян, а там майже більшість країни підтримує чинний режим Путіна. Чесно, в мене немає відповіді на це питання.
Чим будете займатися після нашої перемоги?
У мене теж немає відповіді на це питання. Я думаю, що реабілітацією психологічною військових після участі у бойових діях. Це, мабуть, єдине, що я бачу зараз, а взагалі це теж складне питання і ти не уявляєш, чим будеш займатися після перемоги.
Читайте також
- "На Донбасі війна страшна": як військові одеської бригади тримають оборону під Бахмутом
- "Наша бригада визволяла Ізюм": інтерв'ю з пораненим десантником з Одещини
- Втратив око "на нулі": інтерв’ю з адвокатом-розвідником з Одеси, який отримав поранення на Донеччині
Читайте нас у Telegram, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області
