Стас Лабунець з Одещини добровільно став на захист України, служив оператором безпілотних літальних апаратів у 22-й окремій механізованій бригаді. За два дні до загибелі він одружився з Тетяною через застосунок «Дія». Дружина військовослужбовця розповіла Суспільному про їхню історію кохання, останнє повідомлення чоловіка та мрії, які вони не встигли здійснити.
Життя поза службою
Стас Лабунець народився 4 жовтня 2001 року в селі Авидівка Білгород-Дністровського району. Дружина військовослужбовця Тетяна розповіла, що до служби чоловік працював оздоблювачем фасадів, пізніше — комплектувальником на складі. Любив колекціонувати монети й банкноти, цікавився їхньою історією, захоплювався військово-історичними фільмами та збирав конструктори LEGO.
За словами дружини, найбільше він цінував час із родиною, любив батьків та двох братів:
«Попри свої захоплення, найбільше він цінував час, проведений із рідними та близькими. Для мене Стас був не просто чоловіком — він був моєю найбільшою любов'ю, моїми крилами, моєю опорою, моїм найкращим другом».
За словами Тетяни Лабунець, зі Стасом вони були разом чотири роки. Познайомилися випадково — на автобусній зупинці, коли він привіз обігрівач до гуртожитку, де вона жила. Як розповіла дівчина, у той момент він був милий, щирий і багато жартував.
Зустрічатися почали вже після початку повномасштабного вторгнення, коли Стас перебував у територіальній обороні Києва. 8 червня 2026 року пара офіційно зареєструвала шлюб через застосунок «Дія». Подружжя проживало у Києві:
«Разом чотири роки, а у шлюбі були лише два дні», — зазначила Тетяна.
Військовий шлях
Військовий шлях Стаса розпочався ще у 18 років. У 2019 році чоловік пройшов базову військову підготовку в місті Десна, а вже у 2020 році служив у Миколаєві за контрактом.
13 грудня 2025 року Стас добровільно вступив до лав 22 окремої механізованої бригади. Там він був оператором безпілотних літальних апаратів відділення перехоплювачів БпЛА. Мав позивний «Фізрук» через те, що навчався на вчителя фізичної культури.
Тетяна наголосила, що її чоловік ніколи не сумнівався у своєму виборі:
«Якщо не я, то хто піде? Я хочу, щоб жодна мама більше не оплакувала свого сина, дружина — чоловіка, а діти — тата», — процитувала вона слова військовослужбовця.
Після початку служби Стас, за словами дружини, ще більше захопився своєю справою. Він любив те, чим займався, а уламки збитих цілей зберігав як трофеї. До своїх обов'язків військовослужбовець ставився відповідально та, як згадала Тетяна, до останнього залишався вірним присязі та побратимам:
«Війна змінила його, але, як би дивно це не звучало, вона зробила його ще більш життєрадісним і відкритим до життя. Він почав ще більше цінувати кожну мить, кожну зустріч, кожну розмову й кожен день, який дарувала доля. Коли телефонував до мене, ми розмовляли про все на світі і тепер мені так цього не вистачає».
Після перемоги подружжя мріяло зіграти весілля, поїхати до Миколаєва, який Стас дуже любив, та відпочити всією родиною на морі. Попри це, чоловік планував і надалі залишатися у війську.
Востаннє Тетяна отримала повідомлення від Стаса вранці 10 червня, коли він вирушав на нову позицію:
«Спитав у мене, чому я так рано прокинулася. Написав, що дуже мене кохає. Потім відповіді вже не було».
Звістка про загибель через два дні після одруження
10 червня 2026 року 24-річний Стас Лабунець загинув внаслідок авіаційного удару поблизу населеного пункту Високе Богодухівського району Харківської області. Разом із ним загинув його найкращий друг.
Про смерть чоловіка Тетяна дізналася від його матері, коли перебувала на роботі. Поховали військовослужбовця 19 червня 2026 року. Дружина розповіла, що хоче, аби люди пам'ятали Стаса не лише як захисника, а й як щиру, життєрадісну людину:
«Я хочу, щоб його пам'ятали усміхненим. Людиною, яка завжди була готова простягнути руку допомоги, підтримати, захистити, не пройти повз чужий біль. Він мав велике серце, і саме таким серцем любив — щиро, віддано, безумовно».
За її словами, нині їй допомагають жити спільні спогади, фотографії та підтримка батьків чоловіка, яких вона вважає своєю родиною. У подружжя також залишилася кішка на прізвисько Кіко.
«Саме він зараз тримає мене за руку, хоч я цього і не бачу, але завжди відчуваю. Спільні спогади, мрії, наш фотоальбом — все це зараз допомагає не здаватися. Він навіки мій коханий чоловік. Я берегтиму памʼять про нього до кінця свого життя», — підсумувала Тетяна.
Наразі триває збір підписів під петицією про присвоєння загиблому військовослужбовцю Стасу Лабунцю звання Героя України (посмертно). Родина просить усіх охочих долучитися до її підтримки.
«Його життя було коротким, але воно було справжнім. Він залишив після себе не лише біль втрати, а й величезну любов, яку подарував усім, хто його знав. Наше кохання пройшло крізь усе: війну, довгі очікування, тривоги та розлуки. І навіть це не змогло нас роз'єднати», — наголосила Тетяна.
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області
