Територію сучасної Одеси до XVIII століття перетинали річки, а проблема з водопостачанням виникла поступово через зміну клімату, розростання міста та господарську діяльність людей. Краєзнавець і геолог Дмитро Жданов розповів Суспільному, як Одеса переживала дефіцит води, звідки походить вислів "це не фонтан" та чому забудова балок і сьогодні впливає на підтоплення у місті.
Річки під містом і наслідки забудови
Дмитро Жданов наголосив, що уявлення про Одесу як місто, яке "виникло на порожньому місці", є наслідком імперських наративів. За його словами, ще у XV столітті тут існувало поселення Кочубіїв, а територію перетинали річки, які згодом обміліли через зміну клімату. Водночас вони нікуди не зникли — їхні русла збереглися у вигляді балок.
"Імперська пропаганда стверджує, що Одеса — це місто, яке виникло раптово: води не було, нічого не було і тут "бах!" — місто. Насправді це частково брехня. Перша згадка — 1415 рік, тоді це був Кочубіїв. Річки були і вони залишилися. Всі балки, які є зараз, — це колишні річки", — розповів Дмитро Жданов.
Він пояснив, що під час дощів ці "зниклі" річки фактично повертаються — вода знову тече старими руслами, що призводить до підтоплень.
Саме тому забудову балок дослідник вважає стратегічною помилкою, наслідки якої місто відчуває й сьогодні. За його словами, природні водозбірні системи збереглися, але через щільну забудову вода не встигає вбиратися у ґрунт, що лише посилює ризики затоплень.
Криниці, катакомби і якість води
Основним джерелом води в Одесі тривалий час залишалися криниці. За словами краєзнавця, у місті їх було понад тисячу, однак вода часто була непридатною для пиття. Жданов пояснив це особливостями водоносного горизонтуВодоносний горизонт — це підземний шар гірських порід (пісок, гравій, вапняк), який насичений водою та здатен пропускати її крізь себе. Це природний резервуар, де зберігаються підземні води, розташований між двома водонепроникними шарами (водотривами), що захищають його від забруднень., з якого її брали.
"Це була жорстка вода, дуже низької якості. Каміння в нирках було поширеним явищем, бо іншої води просто не було", — зазначив він.
Водночас у катакомбах вода з’явилася значно пізніше — вже після створення підземних виробок, додав Жданов. Підняття рівня ґрунтових вод призвело до часткового затоплення шахт, але використовувати цю воду для пиття також було проблематично через її склад.
"Фонтани" і одеські вислови
Важливу роль у водопостачанні Одеси відігравали природні джерела, які називали "фонтанами". За словами Дмитра Жданова, саме звідси походять назви районів — Великий, Середній і Малий Фонтан. Найціннішою вважалася вода з Великого Фонтану, і саме її продавали як еталон якості.
"Фонтан — це джерело, а не декоративна споруда. Найкраща вода була звідти, і вона коштувала дорого", — пояснив дослідник.
За словами Дмитра Жданова, саме з історією продажу води пов’язаний і відомий одеський вислів "це не фонтан".
"Водовози іноді продавали звичайну воду під виглядом фонтанської. Коли люди розуміли, що вода неякісна, казали: "Це не фонтан". Згодом цей вислів закріпився як означення чогось поганого або неякісного", — розповів краєзнавець.
Також, за словами дослідника, через проблеми з якістю криничної води в Одесі почали використовувати дощові цистерни, запозичивши таку практику з європейських міст. Воду збирали з дахів, фільтрували через пісок і вугілля та зберігали у підземних резервуарах.
Жданов додав, що ці системи були настільки поширеними, що навіть у договорах оренди житла прописували обсяги води, які могла використати родина. Водночас доступ до неї залишався платним, а контроль за споживанням здійснювали двірники.
Перший водогін і водні "війни"
Ситуація почала змінюватися в середині XIX століття, коли в Одесі з’явився перший водогін. Його, за словами Дмитра Жданова, збудував підприємець Тимофій Ковалевський, провівши воду з Великого Фонтану до міста. Однак нова система одразу зіткнулася з опором — насамперед із боку водовозів, які втрачали прибутки.
Як розповів Дмитро Жданов, конфлікт швидко перейшов у площину інформаційної боротьби:
"Вони почали поширювати чутки, що вода неякісна, "машинна", що її не можна пити. Це була боротьба за ринок".
Водогін, за словами дослідника, працював до 1873 року, коли в Одесі запустили Дністровський водопровід. Саме він став переломним моментом у розвитку міської інфраструктури, хоча його запуск також супроводжувався кризами.
Однією з таких криз, як пояснив Жданов, стала посуха 1873 року, коли місто відчуло гострий дефіцит води.
"Пляшка вина коштувала дешевше, ніж відро води. Воду грабували, привозили баржами, ціни стрімко зростали", — розповів дослідник.
Попри це, система водопостачання, за словами Дмитра Жданова, поступово розвивалася, а місто шукало нові рішення для забезпечення потреб населення.
Каналізація і поля зрошення
З появою водогону постала ще одна проблема — каналізація. Спочатку стоки скидали просто в море, що створювало антисанітарні умови. Вирішенням стали поля зрошення на Пересипу, де стічні води очищувалися природним шляхом.
"Вода проходила через ґрунт і очищувалася настільки, що на виході була придатною. Це був передовий досвід свого часу", — розповів Жданов.
Ця система дозволила не лише покращити санітарний стан міста, а й використовувати очищену воду для сільського господарства.
Пізніше в Одесі почали бурити артезіанські свердловиниАртезіанська свердловина — це глибока бурова свердловина (зазвичай 30–200+ метрів), яка досягає водоносного горизонту, затиснутого між двома водотривкими шарами ґрунту (глина, вапняк). Вода в ній знаходиться під природним гідростатичним тиском, тому вона піднімається вгору сама, часто до рівня землі., які давали якіснішу воду з глибших горизонтів. Це стало новим етапом у розвитку водопостачання, оскільки така вода була значно придатнішою для пиття.
Міфи і реальність війни
Окремо Дмитро Жданов звернув увагу на міфи, пов’язані з водопостачанням під час Другої світової війни. Зокрема, він спростовує популярний сюжет про повну відсутність води в місті, який поширився у радянському кіно.
"Це пропагандистський сюжет. Так, були проблеми, але вода була — криниці, цистерни, водовози. Повного зникнення води не було", — наголосив він.
За його словами, перебої були пов’язані насамперед із руйнуванням інфраструктури під час бойових дій, а не з повним припиненням водопостачання.
"Вода в Одесі була завжди. Питання в тому, як ми з нею поводимося", — підсумував Дмитро Жданов.
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області
