Доброволець 79-ї десантно-штурмової бригади Дмитро Мельник з Одещини загинув під час виконання бойового завдання. Він був єдиним сином, єдиним онуком і єдиним племінником. Напередодні смерті він подзвонив усім рідним — ніби попрощався.
Дмитро Мельник народився у лютому 1993 року. Рідні згадують його як доброго, життєрадісного та щирого хлопця.
"Він був біленький, світленький, маленький. Ми з ним виросли разом, він мені був не просто племінником, а радше братом", — розповіла тітка загиблого Наталія Троговицька.
Дмитро змалку проявляв любов до активного життя — займався парашутним спортом, часто стрибав із парашутом у гідропорту.
"Мама не могла на це дивитися — дуже хвилювалася, тому їздила з ним я. Чекала, коли приземлиться. Ми були дуже близькі", — пригадує Наталія.
Його двоюрідна сестра Дар’я Троговицька додала, що вони зростали разом:
"Ми знали один про одного все. Він був душею компанії, завжди жартував і не любив напругу. Для мене це найсвітліша людина — волелюбна й відкрита".
Після школи Дмитро навчався в училищі на кранівника, але більшу частину життя працював фізично. Він не прагнув кар’єрного зростання — просто хотів насолоджуватись життям і спокоєм.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, він не вагався.
"На ранок просто зрозумів, що йому потрібно йти воювати. Прийшов у військкомат і сказав: "Мені тільки в десантно-штурмові війська". Його спершу не хотіли брати, але він стояв на своєму. Так потрапив у 79-ту бригаду", — згадує Дар'я.
Для Дмитра це була гордість — бути десантником. На фронті він неодноразово зазнавав поранень, мав контузії, але щоразу повертався до побратимів. Відмовлявся від списання.
"Для нього війна була не страхом, а відчуттям свободи. Він завжди був зібраним, чув, коли ворог підступає", — розповіла сестра.
6 грудня 2023 року Дмитро мав вийти з позиції. Та зв’язку з ним не було.
"Він завжди писав — "я є" або просто ставив плюсик. Тієї ночі — тиша. Потім подзвонив його тато і сказав: "Діма загинув", — згадує тітка Наталія.
Загинув Дмитро від прямого влучання танкового снаряда в окоп.
"Коли попадає танковий снаряд, це страшно. Його тіло було сильно посічене. Навіть руку хлопці забрали, щоб поховати разом", — каже Дар’я.
Перед виходом на останнє бойове завдання він подзвонив кожному з рідних:
"Сказав мені: "Я скоро приїду". І справді приїхав… але вже у труні", — каже сестра.
Посмертно Дмитра Мельника нагородили державними відзнаками — як за час служби, так і після загибелі. Дар’я зізнається, що біль утрати не минає, але навчилася жити з ним:
"Ми не відпускаємо, просто живемо за двох. Не треба намагатися забути, біль не йде. Але жити за двох — можна завжди".
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області
