Одеський академічний український музично-драматичний театр імені Василя Василька відсвяткував 100-річчя. Суспільне побувало на святкуванні й згадало історію театру, який став осередком української культури на півдні країни — від перших вистав у "театрі Сибірякова" до сучасних постановок, що поєднують класику й експеримент.
Як відбувалося святкування 100-річного ювілею
"Сто років — лише початок. Бо де є сцена — там є життя. Де є світло рампи — там живе надія".
Ювілей відзначали 7 листопада. На сцені, де сто років тому вперше засвітилася українська Держдрама, зібралися актори кількох поколінь, глядачі, партнери та друзі театру. Святкову церемонію вели заслужений артист України Анатолій Головань і народна артистка України Діана Мала.
Свято розпочалося державним гімном та хвилиною мовчання — у пам’ять про всіх, хто віддав життя за Україну. На сцені згадали покоління акторів і режисерів, які творили театр упродовж століття, а також Віталія Маркитана — помічника режисера, який із перших днів повномасштабного вторгнення боронив країну й загинув на фронті.
Під час урочистостей пролунали вітання від Верховної Ради, Одеської ОВА, міської влади, профспілок і партнерів театру. Почесні відзнаки отримали актори, режисери та ветерани сцени.
Рідну сцену відвідали співробітники театру, які долучилися до лав ЗСУ. Їх привітали оплесками, лунали вірші, слова вдячності та пісня "Повертайся".
Святкову атмосферу підтримали актори театру, співачка Анастасія Букіна, сестри Безульови, Ірина Бессараб, танцювальний колектив "Чорноморські візерунки" Одеського фахового коледжу мистецтв імені К. Ф. Данькевича та оркестр Центру військово-музичного мистецтва ВМС ЗСУ під керівництвом капітана II рангу Любомира Сукенника.
У фіналі пролунала пісня "Край Чорного моря" — як символ дому, натхнення й любові до Одеси.
Витоки: від "театру Сибірякова" до Держдрами
7 листопада 1925 року в будівлі початку XX століття, знаній як театр Сибірякова, відкрилася перша стаціонарна українська сцена — Одеська державна драма (Держдрама).
Її очолив режисер Марк Терещенко, а першу виставу — "Палії" — поставив учень Мейєрхольда Борис Глаголін.
Уже за рік Василь Василько поставив "За двома зайцями" — виставу, що принесла театру всенародну любов і стала його візитівкою. Згодом саме він очолив колектив, перетворивши театр на один із найпомітніших осередків української культури.
Театр у роки випробувань
У 1930 році, до п’ятиріччя, театр отримав ім’я Революції, а після війни — друге народження.
Уже у квітні 1944 року актори зіграли "Сорочинський ярмарок". У післявоєнні роки під керівництвом Василька театр створив понад 30 постановок — від класики до сучасної драматургії. На сцені звучали твори Миколи Куліша, Лесі Українки, Івана Франка, Шекспіра.
Сузір’я акторів і режисерів
На сцені театру сяяли Наталія Ужвій, Іван Твердохліб, Лесь Луценко, Юлій Божек, Валентина Туз. Серед режисерів — Василь Василько, Борис Мешкіс, Володимир Пахомов.
У 1975-му, коли театр відзначав півстоліття, його вже називали одним із лідерів українського театрального процесу.
Новий час — нові традиції
У 1995 році театру присвоєно ім’я Василя Василька. Сьогодні це один із провідних театрів України, який поєднує класику й сучасність. У репертуарі — "Запорожець за Дунаєм", "Сватання на Гончарівці", експериментальні постановки нової режисерської хвилі.
Театр активно співпрацює з українськими та європейськими митцями — Алессіо Бергамо, Владиславом Троїцьким, Дмитром Богомазовим. У цих стінах живе пам’ять про сторіччя української сцени, яку в Одесі й досі називають просто — "наша драма".
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області
