На Одещині збереглися сотні поховань часів козацтва. Але лише два кладовища мають офіційний статус пам’яток культурної спадщини. Решта — без юридичного визначення. Хто має відповідати за їхнє збереження і чому це досі не зроблено — розбиралося Суспільне.
Лише два кладовища у реєстрі
В Одеській області нараховується понад 4,5 тисячі об’єктів культурної спадщини та близько 1679 пам’яток археології. Серед них статус пам’ятки мають тільки два кладовища: Куяльницьке козацьке та Єврейське у Білгороді-Дністровському.
Всі інші поховання козацької епохи зберігаються лише завдяки громадам і місцевим активістам. Держава не бере їх під охорону, каже головний спеціаліст департаменту культури Одеської ОВА Дмитро Пєтков.
Куяльницьке кладовище: унікальне, але "нічийне"
Куяльницьке кладовище — один із небагатьох об’єктів, що встигли отримати охоронний статус. Та на практиці воно досі юридично безхазяйне.
"Це об'єкт культурної спадщини і тут ще один рівень охорони. Закон передбачає, що пам'ятки не можна зносити, переносити і так далі", — пояснює Пєтков.
Зараз тривають судові процеси з Одеською міськрадою, щоб зобов’язати її взяти об’єкт на облік. Тим часом доглядають територію небайдужі громадяни — прибирають сміття, підіймають похилені надгробки.
"Живі" кладовища на кістках історії
На відміну від Куяльницького, більшість старих козацьких цвинтарів лишаються без статусу. Нерубайське, Усатівське та десятки інших просто «живуть своїм життям». Поруч із давніми хрестами з’являються сучасні могили.
Ще у 1990-х археолог Ігор Сапожников зафіксував у селі Білолісся Татарбунарського району кілька лапчастих козацьких хрестів та рідкісну стелу, подібну до надгробка кошового отамана Івана Сірка.
"Тут ми маємо можливо п'ять таких хрестів, які типологічно називаються козацькі. Село Акмангит передали дунайським козакам ще в ХІХ столітті, і саме тут було переважно українське населення", — каже науковець.
Місцеві жителі розповідають: іноді під час нових поховань із землі викопують уламки давніх надгробків.
Хто має платити за облікові документи
Щоб поховання офіційно стало пам’яткою, потрібна облікова документація. Але після змін у законодавстві з 2019 року її можуть розробляти лише наукові установи чи профільні громадські організації, у складі яких є вчений зі ступенем кандидата наук або вище.
"Замовити таку документацію може сільська рада, громада чи громадська організація. Вартість залежить від багатьох факторів, приблизно від 100 до 200 тисяч гривень за облікову картку", — пояснює Пєтков.
Для маленьких сіл це непідйомні суми, а обласний бюджет, за його словами, "не безрозмірний". У результаті навіть після рішень судів облікову документацію часто роками не роблять.
Не лише козаки: зникають і кургани
Проблема поширюється далеко за межі козацьких поховань. Жевахова гора під Одесою зруйнована на 80%. Держава охороняє лише досліджену частину, решта — без статусу. Сотні скіфських курганів по області ще у 1990-х передавали під орні землі.
"По закону пам'ятки археології можуть перебувати лише у державній власності, але закон і підзаконні акти не врегульовують, що мається на увазі у державній власності та який саме орган має представляти державу в цьому питанні. Більшість археологічних пам’яток фактично безхазяйні", — визнає Пєтков.
Чиє коріння, того й відповідальність
Козацькі поховання на Одещині — це не лише камінь і хрест. Це жива історія краю, що поступово зникає.
Поки громади й держава не домовляться, хто відповідатиме за їхнє збереження, унікальні пам’ятки козацької доби залишатимуться «нічийними». А на місці давніх надгробків з’являтимуться нові могили, змішуючи минуле і сучасність у безповоротну втрату.
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області
