Простежити соціальний устрій регіону: як "Україна Інкогніта" досліджує давні українські цвинтарі

Простежити соціальний устрій регіону: як "Україна Інкогніта" досліджує давні українські цвинтарі

Простежити соціальний устрій регіону: як "Україна Інкогніта" досліджує давні українські цвинтарі
Козацький цвинтар у Колодистому. Фото: Україна Інкогніта

Громадська організація "Україна Інкогніта" запустила проєкт, який досліджує давні українські цвинтарі. Його мета — вивчити місця поховань всієї України.

Краєзнавець та співзасновник "України Інкогніта" в етері програми "Культурний інстинкт" Роман Маленков розповів, що в Україні наразі немає реєстру старовинних цвинтарів, а в більшості випадків вони занедбані або зруйновані. За час експедиції команда дослідила понад 730 старовинних кладовищ на Вінниччині, Хмельниччині, Одещині та Тернопільщині. Нині завершили досліджувати Львівщину.

Чому потрібно досліджувати цвинтарі, які є з цим труднощі та яка ситуація з давніми цвинтарями за кордоном — про це Маленко поговорив з Іриною Сорокою.

Суспільне Культура публікує текстову версію розмови.

Чому виникла потреба досліджувати старовинні кладовища?

У давні часи цвинтар — це кладовище біля церкви. Просто кладовищами називалися місця для поховань нехристиян, найчастіше юдеїв, тому в українських селах або містечках кладовище — поховання єврейське, юдейське, а цвинтарем називали власне українське, православне поховання.

99 % наших старовинних цвинтарів не внесені в реєстри пам'яток, водночас це неймовірні витвори мистецтва та об'єкти історичної пам'яті. Це наші предки, які часто формували наші традиції та нашу історію. Тому як можна просто покинути й забути?.. А у нас більшість цвинтарів захаращені, у кущах, хрести падають та розвалюються.

У козаків на півдні проявлялася величезна майстерність в обробці поховальних надгробків. Козаки масово переселилися на південь України після зруйнування Січі 1775 року, прийшли на землі османського султана й домовилися, що будуть працювати, закладали свої катакомби. Оскільки дерева там майже не було, то всі поховальні нагробки у формі хрестів були кам’яні.

Ви зауважували, що нині досліджували кладовища Львівщини — які історичні та культурні відкриття відбулися?

Власне відкриття цвинтарів — вони інші від тих, які ми досліджували до цього: за мистецьким наповненням, фактичною пластичністю виконання хрестів; відкрили інші фігури на пам'ятниках, на надгробках. На Львівщині трошки краще дбають про цвинтарі, ніж на Поділлі, але також дуже багато покинутих.

Ми також доводимо, що козацькі хрести, поширені від Дніпра і фактично до польського кордону (ймовірно, і за нього), до Карпат. Цей хрест є одним із символів України понад 400 років і зараз є символом Збройних сил України

В описі проєкту ви зауважили, що історична пам'ять — це головний феномен відтворення історії суспільства, країни, нації. Як ми можемо пізнавати свій народ через місця поховань?

На прикладі одного хреста: на ньому написана епітафія, що тут спочиває Василь Кособлик, Черкаська область, село Колодисте. Хрест поставили в 1810 році. Наш історик Роман Захарченко знаходить документ, що цей чоловік у 1785 році мав 80 років, відповідно, коли він помер в 1810-му, йому було 95 років. Далі історик знаходить, що коли Роману було за 40, він одружився з майже на 30 років молодшою за нього жінкою. Потім у нього народилося п'ятеро дітей. Що він робив весь цей час? Найімовірніше, був у козаках. Так ми можемо простежити соціальний устрій регіону.

На півдні чоловіки масово були в козаках, зважаючи на хрести. Вони коштували дорого — до 25 рублів золотом. Селянин міг заробити такі кошти за два роки, якби не витрачав взагалі.

На досвід яких країн орієнтувалися у роботі? З чого розпочався проєкт?

Ми почали досліджувати цвинтарі за кордоном. У Вірменії — качкари, у Боснії та Герцеговині, Сербії, частині Чорногорії та Хорватії — стечки, надгробки. Ці об'єкти внесені до світової спадщини ЮНЕСКО. Потім ми подивилися в інтернеті реєстри цвинтарів, не лише старовинних, у країнах Балтії. Зокрема, у Литві можна знайти цвинтар та прізвище похованого предка. У нас немає жодного реєстру. Ми хочемо зробити реєстр старовинних цвинтарів, оскільки без знання про існування якогось об'єкта не буде спроб доглянути чи реставрувати його. Насамперед треба зібрати інформацію.

Нещодавно на сайті Мінкульту з'явилися дані про те, скільки культурних об'єктів (цвинтарі також) потрапляють під руйнування або ж і знищення. У межах вашого проєкту, крім дослідження, реставрації цвинтарів, чи будете оцифровувати їх?

Ми оцифровуємо та робимо 3D-моделювання. Також робимо цифрові копії найбільш цінних, на нашу думку, хрестів та робимо ортофотоплани на кожен цвинтар.

Річ у тім, що Мінкульт не може долучити будь-які цвинтарі, зруйновані росіянами чи зруйновані нашими українськими громадянами, до переліку. Бувають випадки, коли на старий цвинтар заїжджають трактором, держава не може жодним чином покарати чи врегулювати ситуацію, оскільки ці об'єкти не вважають офіційними пам'ятками.

В Україні немає закону про захист цвинтарів. Ми займаємось виключно українськими, а є ще єврейські, польські, вірменські, частково чеські, частково німецькі. Якщо на єврейські цвинтарі виділяють кошти єврейські міжнародні організації, польські цвинтарі також доглядають, то українські старовинні цвинтарі — покинуті. Тому й виникла потреба створити реєстр. Ми не можемо довідатися де, в яких селах збереглись старовинні цвинтарі, оскільки державні заклади, які охороняють культурну спадщину, ніколи не звертали увагу на ці об'єкти.

Ми надіслали інформаційний запит щодо цього питання до Мінкульту і чекаємо на відповідь. Якщо говорити про наративи росіян в тому, що, наприклад, на півдні країни мешкали і мешкають переважно росіяни, і це "ісконно руская територія". Однак, за інформацією вашого дослідження, це не так. Чи достатньо ваших досліджень, аби заручитися підтримкою держави та наукових установ?

Держава нам поки не дає жодної підтримки, наукові установи показують себе байдужими до цих цвинтарів. У більшості випадків для наукових установ це само собою зрозуміло, що це землі, де завжди жили українці, принаймні останні два з половиною століття. З середини XVIII століття більшість цвинтарів на півдні України — українські: якщо прийти на цвинтар і подивитися, хто там похований, які прізвища на хрестах.

Ми вже декілька разів подавалися на гранти, на державні гранти для дослідження цвинтарів Одеської області, але нам відмовляли.

Відповідь Мінкульту щодо давніх цвинтарів України

Начальниця управління дозвільно-погоджувальної документації Мінкульту Наталія Войцещук у коментарі "Культурі на часі" підтвердила, що реєстру стародавніх цвинтарів немає: "У нас є Реєстр нерухомої культурної спадщини, і серед видів пам'яток є пам'ятка або історії, або навіть архітектури, або монументального мистецтва — у цьому переліку можуть бути старі цвинтарі".

Також вона зазначила, що немає окремого закону про захист стародавніх цвинтарів: "Є профільний закон про охорону культурної спадщини. Є ще глобальний закон про поховання і поховальну справу — можливо, там є якісь моменти, передбачені щодо цвинтарів. Але це вже щодо використання, найімовірніше".

Щодо нового закону про цвинтарі Войцещук каже, що в цьому немає потреби: якщо їх подати до обліку, внести до реєстру, то вони будуть під захистом.

"Міністерство наразі напряму не співпрацює з «Україною Інкогніта», тому що якихось звернень з підписання меморандуму чи якогось напрацювання щодо об'єктів саме давніх цвинтарів не було", — зазначила Наталія Войцещук.

Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok

Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]

На початок