Вони покинули рідну Грузію, залишили роботу, родини та спокійне життя за кордоном, бо не могли лишатися осторонь. Георгій і Михайло — професійні військові, які зараз воюють у складі Збройних сил України. Обидва впевнені: це не лише українська війна — це боротьба всього цивілізованого світу проти терору.
"У нас із Росією війна давно. Ми знаємо, з ким маємо справу"
Георгію — трохи за тридцять. Він народився і виріс у Грузії, навчався у військовій школі, служив. Потім емігрував до Іспанії — працював охоронцем. Але після початку повномасштабної війни не вагаючись повернувся — уже як боєць грузинського легіону.
"Це не тільки війна українців. Це і наша війна також. Росія — не просто агресор. Це країна, яка не хоче жити мирно ні з українцями, ні з грузинами. Вони хочуть усе забрати. Вони діють, як терористи".
В Україні Георгій служив у кількох підрозділах — зокрема в Кавказькому легіоні. Зараз організовує новий добровольчий батальйон "Іберія", де воюватимуть іноземці: грузини, іспанці, італійці. Каже: не важливо, хто в якому роді військ, головне — спільна мета.
"Я просто хочу допомогти українському народу. Зробити все, щоб ця війна закінчилась перемогою".
Без зв'язку з рідними — задля їхньої безпеки
Георгій не спілкується з родиною в Грузії — навмисно. Його особу впізнали російські спецслужби, і тепер будь-який дзвінок чи повідомлення — ризик для близьких.
"Родина знає, що я живий. Але зв’язку з ними немає. Коли все закінчиться — подзвоню. Сядемо, вип’ємо грузинського вина, з’їмо хінкалі. Але зараз — не час".
Він не драматизує війну. Каже, що для військового найстрашніше — не вибухи, а те, що бачиш після них.
"Ми звикли. Ми готуємо себе до цього психологічно і морально. Але все одно страшно — бачити мертвих дітей, скалічених людей. Це ніколи не стане нормою".
"Ми боремося не лише за Україну, а й за майбутнє Грузії"
Михайло — ще один грузинський військовий у лавах ЗСУ. Він понад десять років служив у Міністерстві оборони Грузії. Торік приїхав до України й одразу вступив до 35-ї окремої бригади морської піхоти.
"Я боровся з Росією все життя. Тепер — продовжую тут. Бо це одна і та сама війна".
Михайло вражений тим, як українці, військові та цивільні, тримаються на тлі щоденних втрат.
"Український народ воює героїчно. І не тільки на фронті. Громадяни, які працюють і живуть поруч із війною — це теж частина опору".
Сім’я Михайла не в захваті від того, що він знову на війні. Але, каже, це його вибір і його професія. Він свідомий ризику, але не шкодує про своє рішення.
"Мета — перемогти. І вижити"
Обидва військові погоджуються: головне зараз — вижити, щоб передати досвід далі.
"Ваші хлопці — надзвичайні. Але їм треба ставити собі не ціль померти за батьківщину, а вижити й перемогти. Тільки тоді буде користь — для майбутніх поколінь, для інших країн, які стануть перед такою ж загрозою".
Їхня спільна мрія — щоб війна завершилась не тимчасовим перемир’ям, а остаточною поразкою агресора. Щоб ні в Україні, ні в Грузії більше не боялися нападу. І щоб грузинські та українські діти жили без війни — уперше за багато поколінь.
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області.
