Як і чому вчитель фізики став народним депутатом. Що зроблено по 140 округу за час депутатства та чому система освіти досі не досконала? Про це та інше — у розмові із заступником голови Комітету Верховної Ради України з питань освіти, науки та інновацій, народним депутатом України від Одещини Сергієм Колебошиним у міжрегіональному проєкті Суспільного "Обранці".
Що відомо про Сергія Колебошіна
- Сергій Колебошин народився 22 листопада 1977 року в Одесі. Має вищу освіту.
- Викладав фізику у Рішельєвському ліцеї. Після чого був директором одного з Овідіопольських навчальних закладів.
- У 2006 році балотувався до Одеської обласної ради за списком блоку “Наша Україна”.
- З 2017 до 2019 року працював заступником голови Одеської ОДА з гуманітарних питань. Водночас був депутатом Овідіопольської районної ради по 10 округу від "Аграрної партії України" як безпартійний.
- Був співзасновником програми дистанційного навчання Osvita-online.
- У 2019 році був обраний народним депутатом 9 скликання по 140 округу Одеської області від партії "Слуга народу" як безпартійний. Член однойменної фракції. Заступник голови Комітету з питань освіти, науки та інновацій.
Як ви вирішили піти в політику?
Це цікава штука. Якби, наприклад, років 10–15 тому мене запитали, ким я буду у 2025 році, то, скоріш за все, в переліку варіантів я б не назвав "депутат Верховної Ради".
Це, певною мірою, еволюційний шлях. Коли працював директором в Овідіопольському навчально-виховному комплексі, став депутатом районної ради — це вже було усвідомлене рішення, перше занурення в політичне життя на локальному рівні. Далі — еволюційний крок: робота в Одеській ОДА, де я опікувався гуманітарним блоком — освіта, спорт, культура, служба у справах дітей, обласний архів.
У 2019 році відбувся такий собі "дрифт" із виконавчої гілки влади в законодавчу — у Верховну Раду. Але все життя я тим чи іншим чином займаюсь освітою або тим, що з нею пов’язане.
Які цілі ви ставили собі як депутат?
Мотиви депутатів-мажоритарників і тих, хто заходить за списками, можуть дещо відрізнятися. Велика частина моєї роботи — це робота на окрузі. Є купа інфраструктурних проблем, є інші типи проблем. Після 2020 року додалися питання, пов’язані з охороною здоров’я, COVID-19.
Левова частина моєї роботи — це робота в комітеті. Велику частину мого часу займає супровід реформування природничої галузі в середній школі. Це, формально, сфера міністерства освіти, але так склалося, що я супроводжую ці процеси.
Дуже великий блок — реформування системи педагогічної освіти. Як людина потрапляє у вчительську професію, як її супроводжують протягом усього професійного життя.
Ви балотувалися від 140 округу. Які проблеми має округ?
У порівнянні з іншими сільськими округами Одеської області, 140-й — найменший за площею, але великий за населенням і спектром. Це і місто Чорноморськ, і сільські території, і передмістя Одеси, і прикордоння з Молдовою та Придністров’ям. Це непростий, але класний округ.
Є купа екологічних проблем. Наприклад, сміттєзвалище на території Великодальницької громади. Або зсуви в прибережній зоні Чорноморська — у 2019 році там домівки з’їжджали. У проєкті бюджету 2022 року вже були передбачені кошти на протизсувні роботи, але після початку повномасштабного вторгнення все скасували.
Це житловий масив Райдужний — забудовник побудував усе, крім шкіл та садочків. З’явилась амбулаторія, але школа досі відсутня. При цьому поруч, в Авангарді, під час повномасштабного вторгнення відкрилась нова школа — чи не єдина в країні, збудована з нуля. І ми дотягнули цей проєкт разом із громадою.
Напередодні інтерв'ю ми поспілкувалися з жителями Теплодара. Люди жаліються на погану інфраструктуру та благоустрій у місті. Болючою темою у містян постає і тема високих тарифів на світло та воду.
Це типова історія — проблеми, які має вирішувати місцева влада. Народні депутати тарифи не встановлюють. Проблеми бордюрів, асфальту — це постійна тема на особистих прийомах.
Містяни також пожалілись на закриття стаціонарного відділення у поліклініці. Наразі в місті працює лише лікарня сімейної медицини.
Там справді була невелика лікарня. Зараз мером є Олександр Чуйко, колишній головний лікар — він краще пояснить. Але залишилась поліклініка, яка обслуговує невідкладні питання. Спеціалізована допомога — у Біляївці або в обласних медзакладах. Операція в Теплодарі — це не буде якісна послуга.
Які маєте плани щодо роботи на окрузі наступного року?
Обережно, але впевнено скажу: 140-й округ — один із тих, куди залучено найбільше інвестицій у країні на укриття. Це моє місце сили. З 2022 року — нові укриття, у Теплодарі — за кошти держбюджету. У Йосипівці — підземна школа на 600 дітей. У Молодіжному — перша повноцінна підземна школа в Україні, за кошти донорів, яких я привів. Усатове — велике класне укриття за держсубвенцію.
У 2019 році ваш передвиборчий фонд складав 640 тисяч гривень, з яких 40 тисяч — ваші особисті кошти. Хто були ті інвестори, які додали кошти у передвиборчу кампанію?
Так, я залучав свої заощадження. Було багато друзів, приятелів, друзів родини, які вкладали кошти у фонд. Це не був бізнес, не була якась група впливу, не було однієї великої пожертви.
За час вашої каденції ви були співавтором багатьох колективних законодавчих ініціатив, але майже відсутні індивідуальної ініціативи. З чим це повʼязано?
Ні, я багато законопроєктів подавав, був ініціатором. Але якраз це класна історія, коли депутат, який виходить з якоїсь законодавчої ініціативи, пропонує колегам підтримати її. І вони теж її підписують. Законопроєкт — це командна історія.
Зараз у нас, наприклад, є законопроєкт 13120 — щодо мережі академічних і професійних ліцеїв. Це мій проєкт. У нас також є інші законопроєкти в галузі освіти. Найбільший — це, мабуть, закон про повну загальну середню освіту. Я його не подавав, бо він прийшов ще з попередньої Ради. Але я супроводжував його — від другого читання до голосування. Це фактично мій законопроєкт, бо всі правки, всі нюанси — це моя робота.
Насправді коли я бачу законопроєкт, де суб’єкт подання — один народний депутат, мене це насторожує. Бо це ознака, що його більше ніхто не захотів підтримати.
Які найбільші виклики в системі освіти сьогодні?
Освітня реформа йде за графіком, але є великі виклики на етапі старшої профільної школи. У 2027 році учні, які пішли у перший клас Нової української школи у 2017-му, перейдуть у 10-й. І тоді почнеться той етап, де має бути профільна освіта.
Проблема в тому, що зараз 70% профілів — це гуманітарні. Переважно українська філологія або історія. Математику обирають усього 10%. А є ще "універсальний профіль" — це взагалі нонсенс. Це ознака, що школа не здатна забезпечити реальний профіль. Це школа, яка обслуговує адміністрацію, а не дитину.
У нас майже не обирають природничі профілі — фізика, хімія, біологія. А саме ці фахівці потрібні економіці. Бо саме вони створюють додану вартість. Якщо ми не змінимо цю ситуацію, отримаємо провал у галузях, які мають бути основою майбутнього.
Що з вчительськими зарплатами?
Нестача кадрів — це велика проблема, особливо з інформатики, іноземних мов, а ще більше — з природничих дисциплін. І це не лише в сільській місцевості.
У 2022 році у проєкті, це вже було фактично указом президента, про значне підвищення зарплат учителям — у кілька разів, як це зробили медикам у 2020-му. Але війна все зламала.
У нас зараз дуже крива система оплати праці: маленька базова ставка і купа надбавок — за зошити, за класне керівництво, за престижність. І коли секвестр бюджету — надбавки зникають, залишається гола ставка. Люди питають: як жити на цю ставку? Ми маємо змінити саму структуру оплати. Підвищити саме базову ставку.
Молода людина, яка приходить, неважливо, чи це чоловік, чи жінка, вона теж будує своє майбутнє. І яке вона бачить майбутнє на зарплаті 8 тисяч? Через 10 років отримувати 12 тисяч? Ну, класно, звісно. Чи місто, чи громада доплатять тобі тисячу? Ну, супер класно, 13 тисяч, як з цим жити?
У законі про повну загальну середню освіту вже записано: зарплата вчителя має дорівнювати трьом мінімальним — це 20 тисяч плюс. Мали вийти на це до 2025 року, але воєнний стан. Це інша розмова, інші вимоги до професії, інший рівень мотивації.
У соцмережах українці активно обговорювали питання щодо того, що з 1 вересня уряд більше не фінансуватиме коштом освітньої субвенції заклади освіти з малою кількістю учнів. Як запевнило Міністерство освіти і науки України, такі зміни мали б стимулювати місцеві органи самоврядування забезпечувати якіснішу освіту учням громад.
Це не означає автоматичне закриття. Де-юре — не буде держсубвенції на зарплату вчителів. Де-факто — або громада знаходить кошти і утримує школу, або заклад трансформується.
Школа з 45 дітьми — це приблизно по 4–5 учнів у класі. Це неякісна освіта. Початкові школи — лишаються, їх ніхто не чіпає. Але п’ятий-дев’ятий клас у таких умовах — неефективно. Держава давно інвестує в шкільні автобуси. В межах громади дитина може доїхати до опорної школи. Ця модель вже працює в багатьох селах.
Я вважаю: дев’ятирічка, а тим більше одинадцятирічка з менш ніж 50–60 учнями — це неякісна освіта, при цьому витрати на неї дуже великі.
Через повномасштабну війну більше мільйона дітей шкільного віку, за даними освітнього омбудсмена, тимчасово виїхали за кордон. Частина школярів встигла отримати середню освіту за кордоном і залишитися там здобувати вищу. Ще частина випускників з України їде навчатися у виші за кордон. Як повернути молодь активного віку до України?
Питання повернення — це не тільки про освіту. Насамперед — про безпеку. На жаль, з кожним роком меншає тих, хто готовий повертатися. Люди адаптуються за кордоном, і це зрозуміло.
Ми вжили кроків, щоб діти залишались в українській системі освіти. У 2022-му треба було навчатись і в місцевій школі, і в українській — подвійне навантаження. Тепер — ні. Залишається лише український компонент: мова, література, історія. Це полегшення. Дитина не мусить вчити математику двічі.
Ті, хто залишаються в українській освіті, — це великий шанс, що вони захочуть повернутися. І це сигнал батькам, що Україна для них залишається домом.
Останнім часом почастішали випадки мирних мітингів проти об'єднання університетів. Буквально в квітні з Одеського національного морського університету студенти вийшли на акцію проти об'єднання з Одеською морською академією. Також Одеський екологічний університет виступав проти приєднання до Одеського національного університету імені Мечникова. Що ви думаєте з цього приводу, чи треба обʼєднувати так?
На початку 2000-х в Україні було близько чотирьох мільйонів студентів. Зараз — приблизно 1,8 мільйона. А вишів стільки ж. Це і демографія, і міграція, і конкуренція. Якість падає — виші знижують планку, щоб набрати абітурієнтів.
Об’єднання — неминуче. Є маленькі університети, які такими й залишилися. Наприклад, екологічний університет — менше тисячі студентів. Це мікробульбашка. Такі заклади не витримують конкуренції. Питання в тому, як це зробити виважено і якісно.
До нашої редакції звернулися студенти декількох одеських вишів. Вони скаржаться, що значна частина занять досі відбувається онлайн через брак укриттів — багато корпусів не мають захисних споруд. Але для деяких спеціальностей критично важливо мати офлайн-практику. Чи планується на державному рівні програма з облаштування укриттів у вишах, якщо на місцях бракує коштів?
Держава системно фінансує укриття, зокрема в школах. Минулого року це були 7–8 мільярдів гривень, цього — вже близько трьох. І я майже впевнений: у кожному університеті є можливість облаштувати захисні споруди. Інше питання — як ці ресурси використовуються.
Часто керівництво вишів стає заручником, скажімо так, недосконалої системи адмінгосподарської діяльності. Є загальний рахунок — на зарплати, на оплату комуналки тощо. Є спецрахунки — це гроші з контрактників, іноземних студентів, інвестдоговорів. Але система побудована так, що ці кошти не можна вільно використовувати. І саме тут є простір для дій.
Ми як комітет, і Міністерство освіти — готові до експериментальних, але логічних кроків, які спростять управління цими коштами. Закон для цього писати не треба — треба врегулювати через мінфін. Шлях складний, але ми над ним працюємо.
Що важливо — інколи цією темою і маніпулюють. Студентам кажуть: "немає грошей на укриття", хоча часто їх просто не використовують. І так, іноді керівництву зручно залишатись в онлайн-форматі — це теж правда. Такі випадки є, і про це треба говорити відкрито.
Бачите себе надалі ще як освітянина чи плануєте залишитись виключно у політиці?
Я точно ще буду викладати. Можливо, не в класичному шкільному форматі, але викладати — буду, мені подобається цей процес. Це класна штука. І це точно те, що буде в моєму житті — незалежно від мандата. Я не планував бути народним депутатом, але я точно планую викладати.
Як аналітики "Руху Чесно" оцінюють діяльність Сергія Колебошина
Ми звернулися до парламентського аналітика "Руху Чесно" Віталія Мікули з проханням оцінити роботу народного депутата Сергія Колебошина.
За статистикою голосувань у Верховній Раді:
- Колебошин пропустив лише 6% — це один із найнижчих показників серед нардепів.
- Утримався у 31% голосувань.
- У 50% випадків голосував «за».
- Не голосував — у 14%.
"Можна згадати голосування за законопроєкт №655, який запроваджував містобудівну реформу. Це була скандальна ініціатива, яка посилювала позиції забудовників і зменшувала вплив громадськості. "Чесно" виступав проти", — зазначає аналітик.
Також Колебошин підтримав альтернативний законопроєкт, який унеможливлював вручення підозри депутату без згоди Генпрокурора. У "Чесно" назвали це "імітацією зняття недоторканності".
Попри це, експерти відзначають, що Колебошин зосереджений на профільній тематиці — освіті. Майже 90% його законодавчих ініціатив стосуються реформи шкільної та вищої освіти.
Жодних корупційних чи репутаційних скандалів за участі депутата зафіксовано не було. Його роботу вважають системною, хоча й не без спірних рішень.
Що задекларував Сергій Колебошин у 2024 році
30 березня 2025 року Сергій Колебошин подав декларацію за 2024 рік. Згідно із документом, народний депутат має одну квартиру в одноосібній власності, по одній квартирі у спільній власності та спільній частковій власності в Одеській області, а також орендує квартиру у місті Київ.
Сергій Колебошин задекларував один автомобіль, на який отримав право на користування.
Основний дохід в сім’ї депутата, згідно з декларацією — це заробітна плата у Верховній раді України: понад 700 тисяч гривень на рік. Та заробітна плата дружини — понад 100 тисяч гривень на рік. Задекларовано також понад 300 тисяч гривень та 116 рублів на різних банківських рахунках.
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області
