Чому народний депутат Олексій Гончаренко голосував проти продовження військового стану? Як виборці оцінюють роботу народного депутата на окрузі? Хто фінансує "Гончаренко центри"? Чи має нардеп намір стати президентом? Про це детальніше — в інтерв’ю в межах міжрегіонального проєкту Суспільного "Обранці".
Що відомо про народного депутата Олексія Гончаренко?
- Олексій Гончаренко народився 16 вересня 1980 року. Має вищу освіту.
- Розпочав свою політичну діяльність у 2001 році, був керівником молодіжного крила "Партії Зелених України" в Одеській області.
- У 2002 році балотувався до Одеської міської ради за мажоритарним округом, з того ж року був помічником депутата міської ради.
- У 2006 році обраний депутатом Одеської міської ради від Партії регіонів.
- У 2014 році обраний нардепом 8-го скликання від партії "Блок Петра Порошенка".
- У 2017 році був фігурантом кримінальної справи за фактом хуліганства. Гончаренко зробив напис на фрагменті Берлінської стіни на території посольства Німеччини у Києві на знак протесту проти заяви німецького посла про те, що вибори в ОРДЛО можуть відбутися і за наявності там російських військ.
- У серпні 2019 року Олексій Гончаренко став членом фракції партії "Європейська Солідарність" і був обраний до Верховної Ради 9 скликання як безпартійний самовисуванець за 137 округом, який охоплює північні райони Одещини: Балтський, Кодимський, Окнянський, Подільський і Савранський.
- У січні 2024 року був обраний президентом Комітету з міграції біженців та переміщених осіб Парламентської асамблеї Ради Європи.
- За 2024 рік Гончаренко став співавтором шістдесяти трьох законопроєктів. Також нардеп за минулий рік став одноосібним ініціатором дев’яти законопроектів. Три з них було відхилено, два заслухано.
Що вас мотивувало стати народним депутатом?
Я в політиці давно і взагалі вважаю, що громадянам України вже час визнати, що є така професія — політика. Бо в нас люди, мені здається, часто готові будь-кого в політику, окрім політика. Звичайно, на жаль, цьому посприяли дії багатьох політиків. Вони самі, ми самі винні. Але все-таки це є професія, це є робота, ця робота є важливою. Думаю, зараз багато хто це зрозумів.
Я пройшов довгий шлях, був депутатом Одеської міської ради, потім депутатом Одеської обласної ради, заступником голови обласної ради, першим заступником головою обласної ради. У 2014 році був обраний народним депутатом України. Власне, зараз це мій другий термін в парламенті. Тому професійно займаюся політикою, вважаю, що так і треба, тому що маю відповідний досвід, знання, які намагаюся використати на користь і своїх виборців, і держави в цілому.
Ви єдиний, хто проголосував проти продовження військового стану та загальної мобілізації. Згідно з результатами голосування, ваші однопартійці з "Європейської солідарності" ваше рішення не підтримали. Чому голосували проти?
Я все це пояснював з трибуни Верховної Ради. Власне, три місяці тому, коли продовжувався воєнний стан до 8 травня, я, виступаючи з трибуни Верховної Ради, публічно сказав, що я останній раз голосую "за", якщо за цей час не буде внесений законопроєкт про терміни служби і демобілізацію. Не може бути безкінечна мобілізація без демобілізації.
Для мене це принципова річ. Понад два роки тому я подав перший у Верховній Раді України законопроєкт про термін служби і демобілізацію. Тоді я пропонував 18 місяців. Відтоді ще декілька подавалися. І минулого року, навіть при прийнятті мобілізаційного закону в цьому законі прямо записано, що уряд зобов'язаний внести законопроєкт про демобілізацію в Верховну Раду. Уряд мав це зробити минулого року. Не зробив і не робить цього зараз. Мені здається, це є абсолютно несправедливо по відношенню до тих людей, які воюють: хтось вже четвертий рік, хтось три роки, хтось два роки. Чоловіки розуміють, що вхід є, а виходу немає. Абсолютно незрозуміло, скільки служити після того, як тебе мобілізують. Тому для мене це принципова річ.
І ще одна причина — це як відбувається мобілізація. Бо мобілізація у вигляді "бусифікації" є неприпустимою і дуже поганою історією, яка дуже суттєво вносить в суспільство проблеми. Так не має бути, так не може бути. Я давно відстоював позицію, що нам треба ТЦК взагалі розпускати в тому вигляді, в якому вони є, і запускати цивільні центри рекрутингу. Саме на мотивацію ми маємо робити акцент, а не на примус.
Як ваші колеги відреагували, коли ви проголосували проти продовження військового стану та загальної мобілізації?
Не можу сказати, що була якась специфічна реакція. Були заяви голови Верховної Ради, були заяви деяких колег, які мене вже після цього і російським агентом, і рукою Кремля називали. Це все смішно. У мене абсолютно є чітка і зрозуміла мотивація. Більше того, багато хто з колег пам'ятали, що я минулого разу чітко сказав, як я буду діяти. І для мене, повторюсь, це принципово. Я не розумію, чому це не робиться. Внесіть законопроєкт про демобілізацію і нема питань.
Якою ви бачите реформу мобілізації?
В ідеальному світі це, звичайно, треба було робити в 2022 році. Ми не можемо повернутися в минуле, але це важливо для розуміння, що треба було зробити тоді. І, на мою думку, треба зробити абсолютно чіткі терміни служби. Наприклад, рік. Такий прийнятний термін служби, знаєте, не дуже страшний. Рік, з яких 2-3 місяці чоловіка вчать і 9-10 місяців він воює. Але служать всі. Немає якогось мінімального, критичного бронювання. Якщо б ми це зробили, то в нас би на цей момент вже йшла четверта хвиля мобілізації. Тобто, один рік відслужили, другий, третій. І, на мою думку, ми були б в набагато кращій ситуації.
По-перше, вся країна фактично перетворилася б на фортецю. Тому що кожен чоловік здоровий, придатний, відповідного віку мав би бойовий досвід. По-друге, не було б цього виснаженого війська абсолютно, як ми маємо це сьогодні. А всі б знали чесну, справедливу систему. Рік відслужив і маєш 3-4-5 років відстрочки і ти чітко знаєш, що тебе ще декілька років точно ніхто не чіпає.
Ви не військовий експерт, хто консультує вас щодо питань мобілізації?
А тут не треба бути військовим експертом. Військовий експерт потрібен для того, щоб спланувати військову операцію. А щоб спланувати мобілізацію, це математика і психологія. І більше нічого тут не потрібно. Це якраз політика. Це якраз те, що ми політично мали б зробити.
Міста Балта, Подільськ, а також Балтський, Кодимський, Окнянський, Подільский і Савранський райони — це ваш округ. Які завдання стояли перед вами до того, як ви стали народним депутатом? Які є нагальні проблеми зараз?
Я про свій округ знаю все. Це мій округ 137. Дуже добре знайомі мені місця. Це північ Одещини. Це все, безумовно, дуже знайомі, дуже важливі для мене місця. Я за час своєї каденції зміг виконати декілька обіцянок, які я давав людям там.
Перше – це дорога Подільськ-Балта. Вона була фактично геть зруйнована. Щоб ви розуміли, від Подільська до Балти тоді треба було їхати десь півтори години. Сьогодні від Подільська до Балта можна доїхати за 20 хвилин. А це ключова магістраль, осьова. І я обіцяв людям, що це буде зроблено. І з першого дня, як я зайшов в парламент, я добивався того, щоб ця дорога була включена в план робіт. Мені вдалося це. Також вдалося реконструювати низку інших доріг, тому що це була величезна проблема.
Друге — те, що вдалося запустити і йде ремонт в Подільську, так званий гарнізонний дім офіцера. Знов таки, повномасштабне вторгнення призупинило, але все ж таки врятована ця будівля, бо вона вже фактично там валилася. Це на балансі Куяльницької сільської ради перебуває. Обов'язково ми доведемо до кінця після завершення бойових дій.
Також я запустив в окрузі три "Гончаренко-центри". Це Подільськ, Балта і Кодима. Це велика мережа, всеукраїнська тепер, але починалася вона з мого округу. У нас 39 центрів по всій Україні. Ми найбільша в Україні мережа освітньо-культурних недержавних центрів.
Хто фінансує "Гончаренко центр"? Станом на 20 квітня 2025 року, на українськомовній та англомовній версіях сайту "Гончаренко центру" інформація різниться: українською бачимо три компанії-спонсори і троє партнерів, а англійською — спонсорів нема, про них не згадується, а зазначено шестеро партнерів-друзів, але це не компанії, а скажімо, Збройні сили України. Єдина точка дотику — це університет Пенсильванії, він згадується в обох версіях сайту. Хто фінансує "Гончаренко центр"? Чому інформація для англомовної та українськоомовної аудиторій щодо фінансування різниться?
Це просто хтось недоглядів. Там, напевно, забули оновити якісь дані. Нема ніякої різниці, очевидно, що в нас одні й ті самі партнери. Хто фінансує? Починав це фінансувати, власне, я і моя родина. Далі ми залучили першого великого партнера — це компанія "Укрлендфарминг".
У нас спочатку була ідея центрів саме на невеличкі міста, тому що акцент на освіту і культуру в Києві, в Одесі, у Львові, в Дніпрі. А от там в Балті, Подільську, Жмеринці, Миргороді, Теофіполі, Добровеличківці, Біликах, Кобиляках і так далі, там з цим набагато гірше. А там який бізнес головний? Аграрний. І от компанія "Укрлендфарминг" — це одна з найбільших компаній аграрних України.
Далі ми залучили по окремих різних містах місцевих партнерів. Наприклад, в Одесі у нас працює центр в бізнес-центрі "Кадор". Нам "Кадор" безкоштовно надав приміщення. В Черкасах наш партнер — завод по виробництву мікроскопів для гінекології і стоматології. Українське виробництво, родина Сігнатуліних, я їм дуже дякую.
Після початку повномасштабного вторгнення ми трішки змінили наші підходи і почали відкриватися в великих містах: Київ, Дніпро, Одеса, Харків. Скоро маємо відкритися у Львові. І з'явилися нові партнери. Наприклад, лорд Майкл Ешкроф — це великий британський бізнесмен — став нашим партнером. Дійсно, ми запартнерилися з одним з восьми університетів Ліги Плюща — University of Pennsylvania, UPenn. В нас є спільний проєкт з німецьким урядом: GIZ — урядова агенція. І так далі, тому у нас сьогодні дуже-дуже багато партнерів.
Наскільки відомо, "Укрлендфармінг" мають борги. Вони здатні фінансувати?
Я не знаю про їхні борги. Вони є партнерами і вони продовжують підтримувати нас, за що їм велика подяка. Їхня внутрішня комерційна діяльність… я цим не займаюсь, але хочу побажати їм успіху.
Наші глядачі з Подільського району повідомляли Суспільному, що в межах свого округу ви вітали ювілярів. Вони отримували пакунки з чашками з вашим зображенням, листівки з фото, цукерки та шампанське з наліпками. Також їм надходили дзвінки з привітанням, записаним вашим голосом. Скільки на це витрачається коштів і з яких джерел?
Тут джерело — це моє особисте, моя родина. Насправді, це не є супер масово, ми не вітаємо усіх підряд, вітаємо тільки з ювілеєм. Тих, хто має заслуги перед громадою… Я вважаю, що це правильно.
У лютому цього року в інтервʼю Марії Довбенко ви заявляли: "Я — це я, Порошенко — це Порошенко. І як я вже сказав, я маю найвищі амбіції". Про які амбіції ви говорили?
Пані Марічка мене питала про президентські амбіції. Відповідь моя проста – я вважаю, що коли ти йдеш чимось займатись, ти маєш ставити перед собою найвищі цілі. Якщо ти йдеш займатися спортом, професійно, я вважаю, треба ставити собі завдання стати чемпіоном. Якщо ти йдеш в політику, то маєш ставити собі завдання стати президентом.
Але це не означає, що ти ним станеш завтра, це взагалі не означає, що ти ним станеш. Спортсменів багато, чемпіонами стають не всі. Політиків теж багато і президентами стають не всі. Але ставити собі треба найвищі цілі. Тому, амбіції в мене є. Але що і як сказати складно, тому що сьогодні взагалі виборів немає і не має бути під час бойових дій. Скільки ще будуть тривати — ніхто не знає. Тому от така історія.
У червні 2011 року в інтервʼю виданню "Українська правда" ви говорили: "Одеса створювалася як центр Новоросії. Рано чи пізно російська мова стане другою державною". 2012 рік — білборди з фразою: "Ми поважати себе змусимо, російськомовні громадяни України". Далі у 2016 році в інтервʼю програми "Рандеву" ви зазначали, що вам не соромно за свої висловлювання. Під час Революції Гідності ви вийшли з "Партії регіонів", засуджували анексію Криму. Ваша риторика змінювалася з яких причин?
Це життя. Позиція змінюється, коли життя тобі демонструє десь твої помилки. До 2014 року я дивився на Росію, як на нашого сусіда, стратегічного партнера, країну, з якою маємо мати добрі стосунки і вступати разом в Європейський Союз. Я так собі це бачив. Оця ідея, яку ще навіть нещодавно президент Макрон продовжував озвучити про Європу від Владівостока до Лісабона, я тоді в неї вірив. І 2014 рік тільки показав, що для росіян "від Владівостока до Лісабона" означає, що Лісабон як Владівосток.
А ми думали навпаки. І тому, звичайно, відношення до Росії кардинально змінилося у 2014 році. Росія — це ворог. Для мене стало це зрозуміло тоді. Так, і було багато людей, які розуміли це і до того. Я, на жаль, не був в їхньому числі.
Хоча Путіна ворогом вважав і тоді, у 2012 році, якщо вже цитувати і згадувати. Я в інтерв'ю на телеканалі "Інтер" казав, що Путін може почати війну проти України. І до Путіна я завжди ставився дуже насторожено.
Але щодо Росії повністю змінилася позиція. Якщо б повернути час назад, я б багато речей, які тоді казав, сьогодні б ніколи не сказав. Але був той контекст, було те життя.
Але починаючи з 2014 року, я вийшов з "Партії регіонів", коли Янукович ще був на Банковій, і поїхав в Крим, коли Крим атакували росіяни, і намагався там щось зробити і так далі. Починаючи з 2014 року, вже 12 рік, мені здається, я всім все довів, кому це цікаво. За цей час росіяни двічі намагалися мене вбити, один раз викрасти.
І це я не з соцмереж, що хтось написав, а це були спецоперації СБУ, які це зупиняли. Всі, хто в цьому брав участь, були заарештовані, їх судили. Росія обміняла частину з них на наших військовополонених.
Минулого року я став першим, здається, народним депутатом засудженим. Я не просто там в них, я давно в них в листі терористів, екстремістів, в розшуку і так далі. Але минулого року мене засудив Московський гарнізонний воєнний суд до 10 років позбавлення волі. Я до того, що і вони в мені вбачають небезпеку, і, м'яко кажучи, сильно мене не люблять. І це в нас з ними абсолютно навзаєм.
Яка наразі ваша позиція стосовно російськомовного населення?
У мене позиція дуже проста. Я не вважаю російську мову власністю Путіна, як не вважав і раніше, не вважаю зараз. Безумовно, ні про яку державну мову мови немає більше. Тому що для Росії, на жаль, виявилося, що для них і мова – це теж інструмент війни. Це теж інструмент гібридного впливу. Тому про це мови нема. Але в побуті всі громадяни України можуть використовувати будь-яку мову, яка їм подобається.
Я дуже часто на лінії фронту. Там дуже багато російськомовних. І вони абсолютно не менші патріоти України, ніж україномовні. В цьому немає ніяких проблем. Безумовно, з часом Україна і Одеса будуть більше і більше україномовними. І це правильно. Але це має бути еволюційний процес. І він займе, думаю, багато-багато років. І нічого поганого в цьому немає.
Запитання від виборців
Чому Верховна рада три роки війни у повному складі сидить в тилу? Там що всі хворі? Скоротити штат не можуть? – Тетяна, жителька Одеси
Ну, я не хворий, наскільки я знаю. Коли почалося повномасштабне вторгнення, я пішов в територіальну оборону, батальйон 206. І поки ворог вийшов до Києва, був в Києві. До речі, моя родина ніколи не виїжджала за кордони і живе далі в Україні, в Одесі. Тільки перші півтора місяці повномасштабного вторгнення були у родичів на заході України. А я був в Києві у складі тероборони.
Коли ворог від Києва був відкинутий, то треба було визначатися. Я повернувся до своєї роботи. Народний депутат — це постійна робота. Ти не можеш це по закону ні з чим поєднувати. І ти маєш займатися своєю справою. Відверто скажу, що я краще володію селфі-палкою, ніж автоматом Калашнікова. Навіть після мого досвіду в теробороні. І думаю, що я більш корисний в тому, що я сьогодні роблю.
Верховна Рада має бути в повному складі. Ми парламентсько-президентська республіка, навіть в умовах воєнного стану. Всі наші партнери — це країни парламентські. Якщо в Україні зникне парламент, зникне і вся підтримка України. Це дуже просто. Парламенту фактично нема в Росії, в Північній Кореї, в Ірані, в Китаї. Тобто у союзників російських. А в наших союзників — це ключова інституція.
Сьогодні в парламенті 400 депутатів. З них чоловіків 25-60 років близько 200-250 максимум. Хтось багатодітні, хтось хворі. Тобто теоретично з депутатів можна сформувати 100-150 людей, можна було б мобілізувати. Я не знаю, що це поміняло б на лінії фронту. Але Україна би втратила всю підтримку, перестала бути демократичною державою. Мені здається, що цей розмін не на користь України.
Чому у нас в країні процвітає корупція? Такий тяжкий час, коли йде війна, коли гинуть люди, коли в основному тримається все на волонтерах. І дуже хотілося б побажати, щоб більше переживали за людей, за їхнє виживання, а не думати тільки про своє покоління. – Ірина, жителька Одеси
Теж абсолютно закономірне питання. Хоча тут є одна проблема, бо з точки зору людей за все відповідає Верховна Рада. Верховна Рада не слідчий орган. Ми не прокурори, не судді. Ми не маємо права нікого засудити, арештувати. Якщо брати законодавство України, то це визнають в Європі, що законодавство в нас дуже добре. По боротьбі з корупцією в нас одне з найжорсткіших законодавств в Європі.
Питання, як воно виконується. Але це вже все-таки питання органів відповідних: прокуратури, поліції, ну і так далі, і так далі. В першу чергу антикорупційний вертикаль, НАЗК, НАБУ, САП і антикорупційний суд. Тому, як депутати, все зроблено. Але з точки зору того, що корупція процвітає, на жаль, так.
Коли закінчиться війна? Ми хочемо жити, дітей піднімати на ноги, щоб якась була стабільність у житті.
В мене те саме питання. Я так само лягаю, так само встаю. Моя родина в Одесі. Я теж мрію кожного дня про одне – про мир. Для цього на своєму місці роблю те, що можу зробити. Дай Боже, щоб це скоріше сталося. Але я вірю в Україну. І я абсолютно впевнений, що в цій війні ми вже насправді перемогли. Бо Путін хотів стерти нашу країну з лиця землі. Але в нього це не вийшло. І я впевнений в гарному, світлому, майбутньому Україні. І підтвердження цих слів те, що мої діти тут. І я тут, і я хочу жити тут. І сподіваюся, не скоро, але і відійти в інший світ теж тут.
Як "Комітет виборців України" оцінює роботу Олексія Гончаренка
Діяльність народного депутата прокоментував голова Одеської обласної організації "Комітет виборців України" Анатолій Бойко.
"Олексій Гончаренко, звісно, дуже медійний, дуже активний в публічній площині, багато від нього йде запитів і звернень. Діяльність пана Олексія переважно зосереджена на національних дискусіях. Тобто я не кажу про те, що він не приділяє увагу Одещині, але ми з вами, в першу чергу, бачимо, чуємо його позиції щодо різних національних питань. Але це теж частина роботи народного депутата", — зазначив Анатолій Бойко.
Він також зауважив, що представлення інтересів регіону складно прослідковується в діяльності багатьох народних депутатів. Тобто ця робота відбувається переважно на рівні запитів або звернень. Якщо подивитися на тематику загальної маси законопроектів, які продукують народні депутати, то регіональні питання піднімаються достатньо рідко, зауважив Анатолій. Він також прокоментував питання щодо специфіки роботи депутатів-мажоритарників.
"У них додаткова місія – активно підтримувати зв'язок з округом й інформувати своїх виборців щодо діяльність парламента і щодо своєї особистої діяльності. Мажоритарники мають сприяти вирішенню проблем округу на національному рівні. Для цього в депутатів, крім інструментів нормативних є ще абсолютно практичний інструмент – субвенції. Тобто народний депутат-мажоритарник може пролобіювати виділення певної цільової субвенції на те чи інше питання задля розвитку свого округу. Це інструмент, яким депутати можуть ефективно користуватися", — розповів Анатолій Бойко.
У підсумку експерт зазначив, що складно дати однозначну оцінку роботи народного депутата Олексія Гончаренка, тому що це питання за виборцями. Але, як зазначає Анатолій Бойко: "Він не зник, бо в нас переважна більшість народних депутатів-мажоритарників по Одеській області, які були обрані на останніх виборах 2019 року, просто загубилися".
Що задекларував Олексій Гончаренко
Згідно з єдиним державним реєстром декларацій, Олексію Гончаренкові належать дві квартири в Одесі, одна з яких була оформлена на нього у 2024 році. Окрім цього, йому належить квартира в Києві. Його дружині — квартира та горище в Одесі, а також вона має спільну сумісну власність на квартиру в Миколаєві.
У 2024 році Олексій Гончаренко отримав понад два мільйони гривень від Awards Media Group за використання аудіовізуального твору та 5041 гривню за лекцію від Гарвардського коледжу. Доходи дружини від підприємницької діяльності становлять понад шість з половиною мільйонів гривень та сина — 8 324 гривень.
Готівкою нардеп задекларував 35 тисяч доларів та 10 тисяч євро, а його дружина — 250 тисяч доларів та 400 тисяч гривень. На банківських рахунках подружжя тримає — понад 63 тисячі доларів, більше півтора мільйона гривень, 3635 євро та 1 фунт. Також його дружина позичила 415 тисяч доларів.
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області
