Військовослужбовець Віктор з позивним "Кіт" боронить Україну з вересня 2022 року. За цей час чоловік опанував професію сапера, пів року стримував російські війська на Луганщині, а після поранення служить в одному з миколаївських ТЦК та СП.
Свою історію "Кіт" розповів кореспондентам Суспільного.
Віктор вступив до лав ЗСУ у вересні 2022 — майже в одночасно з братом. Після навчання на Хмельниччині виконував завдання поблизу Кремінної Луганської області у складі 95 окремої десантно-штурмової бригади. Пригадує свій перший бойовий досвід.
"Треба було розчистити дорогу для нашої техніки, щоб вона могла проїхати. Там було десять мін. Їх треба було за один раз підірвати. Бо противник одразу знаходить, де ми і "прилітає" у відповідь. Почали відходити. Буквально три хвилини, і противник вже "насипав" туди", — згадує Віктор.
Не падати духом і продовжувати тримати оборону допомагала дружина, яка в усьому підтримувала. Віктор у шлюбі понад десять років. Розповідає, на фронті відволіктися від суворої реальності дозволяли лише спілкування з рідними та побратимами.
"Взимку було важко. Бо вода замерзала, доводилось її топити, розігрівати. Багаття велике не розпалиш, то маленькими папірцями розтоплювали воду. Багато з собою не набереш продуктів. Бо розумієш, що треба і боєкомплект, і все інше брати з собою", — каже військовослужбовець.
"Кіт" згадує день, коли були думки, що не виживе.
"Ми отримали повідомлення, що почався рух противника на деяких позиціях, і треба було їх замінувати. Вирушили о третій ночі, і прибули на місце приблизно о сьомій ранку. На нас там уже чекав противник, ми потрапили у засідку".
Тоді, каже, почався стрілецький бій, під час якого загинув один із побратимів, а сам Віктор отримав поранення.
"Мене поранили в шию. Куля пройшла наскрізь. А другого товариша врятувала каска, куля застрягла в ній. Подряпала тільки шкіру. Коли отримав поранення, то подумав: "Як же так? Я ж обіцяв дружині повернутися". Ми пішки відходили. Десь йшли ми кілометри два з половиною чи три до автівки", — каже чоловік.
Далі була евакуація, госпіталь, операція і відновлення. Відтоді, як оберіг, Віктор усюди бере з собою браслети, які йому подарували волонтери. Згадує, як один із них — чорний, йому передала жінка.
"В мене був шеврон у вигляді кота. Вона каже: "Подаруй мені цей шеврон, а я тобі браслет подарую". Для мене це як оберіг. Я з 2022 року його не знімаю", — говорить військовослужбовець.
Після поранення Віктор служить в одному з миколаївських територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
"В ТЦК я служу з кінця 2023 року. Ходимо в наряди, займаємося оповіщенням, їздимо на поховання військовослужбовців".
Чоловік каже, не розуміє людей, які вважають, що заради закінчення війни можна поступитися територіями Росії.
"Ну добре, заберуть вони, потім знову підуть, наберуться сил і знову підуть далі забирати те, що не забрали. А віддавати те, що вони захопили — за що тоді хлопці помирали і за що воюють зараз?" — каже чоловік.
Говорить, впевнений, перемога буде обовʼязково за Україною, для цього кожен має бути готовим до спротиву росіянам.
Слідкуйте за головними новинами Миколаєва та області у Telegram, Viber, YouTube, Facebook та Instagram.
