На початку повномасштабного вторгнення Тетяна Хачатурян-Рашкова з маленьким сином виїхали до міста Ольштин у Польщі. Тут дівчина познайомилася з волонтером Аріелем, який допоміг адаптуватися. Разом вони почали займатися волонтерською діяльністю і не одразу помітили, що значать один для одного набагато більше, ніж просто друзі.
Історію кохання на фоні повномасштабної війни Тетяна розповіла кореспондентам Суспільного.
Приїхавши до Польщі, Тетяна з сином оселилися в ольштинській духовній семинарії. Аріель Теліцкі на той момент вже допомагав українцям, які тікали від війни. До семинарії чоловік привозив речі для матусь та дітей.
"Він привозив завжди ліки, памперси, солодощі. Возив діток, кому потрібно було, до лікарень, допомагав документи оформити. Я польську мову знаю, але не настільки, щоб ходити по усіх інстанціях. Він приїжджав і допомагав", — пригадує Тетяна.
Серед знайомих Тетяни військовослужбовці, які боронять Україну, тому сидіти і спостерігати як інші допомагають українцям, дівчина не могла. Так почалася співпраця Тетяни з Аріелем.
"Ми почали координувати один одного з людьми. Потім почали виїжджати разом. Він і до цього з перших днів виїжджав, вивозив з Бучі, Ірпеня людей. Дітей, мам вивозив через кордон. А разом ми виїжджали, коли дуже бомбардували Миколаїв. Привозили допомогу. Були в Очакові", — розповідає дівчина.
"На фоні волонтерства у нас і сім'я побудувалася".
Аріель родом з міста Хелм, що за 25 кілометрів від кордону з Україною. За словами Тетяни, чоловік дуже любить її Батьківщину і має там багато друзів та знайомих. Саме тому почав займатися волонтерською діяльністю і привернув увагу Тетяни. Мовних бар'єрів в родині немає, адже Тетяна знає польську, а Аріель добре володіє українською.
"З ним, як вдома. Його родина прийняла мене як доньку".
"Коли в мене був стан депресивний, все-таки чужий край, чужа мова, все чуже. Як би тобі добре не було, а додому хочеться. Він побачив, що мені геть тяжко. А він з прикордоння України і каже: "Сідай, поїхали". Приїхали до нього додому, а я дивлюся — я як в себе вдома: наша обстановка, наші дерева, все, навіть запах як вдома. І я йому кажу: "Ти мене привіз додому". Він: "Так, до себе додому". Кажу: "Ні, ти мене привіз додому, я тут як вдома". Це був такий момент", — розповідає Тетяна.
"Не було б щастя, та нещастя допомогло. Він — чоловік моєї мрії".
У телефоні Тетяни номер Аріеля підписаний "Моя душа". За словами дівчини, саме ці слова характеризують, що вона відчуває до коханого.
"Я з дитинства напів сирота, батько весь час був у рейсах, і я ніколи такої опіки, такої любові, такого тепла не відчувала. Це все Аріель мені дав. В нас такі відносини. Він в мене в телефоні підписаний "Душа моя", бо він дійсно став моєю душею, моєю половиною, тим, що я шукала усі роки, і юності, і дорослішання. Це чоловік моєї мрії".
Син Тетяни Даніель з першого ж знайомства ставився до Аріеля прихильно. Нині кличе його татом і отримує у відповідь батьківське піклування.
"Я відчуваю себе, як в панцирі. Я знаю, що в мене є чоловік, який може і захистити, і вирішити щось, і допомогти, і підказати щось. Я повністю можу на нього покластися у всьому", — говорить жінка.
Тетяна та Аріель заручилися. Але одружуватися не поспішають — вирішили, що зроблять це у день перемоги України.
Слідкуйте за новинами Суспільного Миколаїв у Telegram, Viber, YouTube, Facebook та Instagram.
