Миколаївський "кіборг" Олександр Терещенко зустрів повномасштабне вторгнення у Харкові під час протезування, начальник Первомайської селищної військової адміністрації Максим Коровай — на роботі, краєзнавець Віктор Мних — у селі в мами.
Миколаївці розповіли кореспондентам Суспільного, яким для них було 24 лютого та поділилися спогадами про перші дні повномасштабної війни.
Олександр Терещенко, "кіборг": "Буду відвертим: я не очікував такого вторгнення, саме повномасштабного, на Київ, на інші міста, по всіх областях України. Я вважав, що це безглуздя, як і з військової точки зору, так і з людської. Я до кінця не хотів вірити, що вони (росіяни — ред.) так зможуть налаштувати звичайних людей, які будуть ненавидіти і хотіти вбивати українців".
Максим Коровай, начальник Первомайської СВА: "Жив звичайним життям і ніколи не замислювався над тим, що 24 лютого буде таким страшним днем для мене особисто, і для моєї родини, моїх близьких, рідних, знайомих, для всієї України. 24 лютого мені зателефонувала мама і переказала, що телефонували наші родичі з Херсонської області і сказали, що почалися масовані обстріли Херсона. Нам у Первомайську було чутно вибухи. Спочатку я не сприйняв це всерйоз, а як якийсь злий жарт. Та коли прийшов о 8-й годині на роботу, то всі ЗМІ передавали, що РФ напала на Україну".
Віктор Мних, краєзнавець: "24 лютого мені зателефонував колега з роботи і сказав, що ми не будемо працювати. Я першим ділом поїхав на автозаправку, де побачив великі черги. Мама сказала їхати до неї у село, бо нібито у селі буде безпечніше. Вдалося заправитися і я поїхав у село Степове колишнього Вітовського району. Вже за кілька днів (26 лютого — ред.) ворожі танки йшли біля села у північно–західному напрямку".
Я завжди вважав Росію загрозливою і загрозою для всього світу, — Олександр Терещенко.
Олександр Терещенко, "кіборг": "Протягом цих дев'яти років, особливо, коли війна зайшла у фазу "окопну", я працював у Міністерстві у справах ветеранів, і ми щомісяця ховали по 10–15 загиблих бійців, організовували разом з інститутом Нацпам'яті панахиди, то мало хто звертав на це увагу. Всім війна здавалася дуже далекою. Але 24 лютого 2022 року показало, що війна практично прийшла у кожний дім. І тільки тоді більшість людей зрозуміли, що загроза набагато більша, ніж вони вважали".
Максим Коровай, начальник Первомайської СВА: "Фактично з першого дня війни і до моменту деокупації наша громада була під ворожими обстрілами. Останній населений пункт, який було деокуповано на початку листопада Збройними силами України — село Максимівка. Практично чотири села: Благодатне, Партизанське, Квітневе і Максимівка стерті з лиця землі, більшість сіл відчули на собі, що таке міни, авіаудари. Практично всі об’єкти інфраструктури, житловий фонд, об’єкти соціальної сфери, адмінбудівлі зруйновані".
Спочатку я не сприйняв це всерйоз, а як якийсь злий жарт, — Максим Коровай.
Віктор Мних, краєзнавець: "Сталося так, що мамин сусід, молодий хлопець, хотів підбити танк коктейлем Молотова, але був застрелений, були два мамині сусіди дуже поранені, але вижили. Згодом, за тиждень, окупанти застрелили сина мого однокласника на полі. Він стік кров’ю, до ранку його не бачили, а зранку замерз у полі. Окупанти в селі стояли три дні, вони патрулювали вулиці: не можна було тримати руки у кишенях, говорити телефоном, бігти, вони стріляли на ураження".
Олександр Терещенко, "кіборг": "Я впевнений, що ми переможемо остаточно, бо якщо погодимося на якісь перемовини, мирні угоди в обмін на території, то Росія тільки відновить сили і кровопролиття буде більшим. Воно може сягнути наших дітей та онуків".
Війна змінила мене та моїх знайомих, — Віктор Мних.
Максим Коровай, начальник Первомайської СВА: "Зараз дуже важко, але ми не здаємося. Разом з моїми колегами, друзями віримо у перемогу, у те, що ЗСУ повністю виженуть клятого ворога і в майбутньому йому не дадуть шансів для подібних ворожих атак".
Віктор Мних, краєзнавець: "Низка людей, які до війни не виказували своєї патріотичної позиції, були "нейтральні" або не звертали уваги на це, то під час війни вони стали інколи справжніми героями. До прикладу, як той сусідський молодий хлопець. Прийшло усвідомлення своєї приналежності до свого народу, що це наш край, наша держава, наша земля".
Війна застала українців у ліжках, у подорожах, на роботі. Важко знайти людину, яка б сказала, що 24 лютого не вплинуло на її звичне життя. Та українці продовжують боротися, адаптуватися до умов, які створює російська армія та чекати на перемогу України у боротьбі за свободу та незалежність.
Читайте також
З початку вторгнення російських військ на територію України в Миколаєві загинули 156 людей
"Світлу бути!" — деокуповану Снігурівку, що на Миколаївщині, під’єднали до електромережі
Попри обстріли, без світла та води: як працювали медики в прифронтовому селі на Миколаївщині
Слідкуйте за новинами Суспільного Миколаїв у Telegram, Viber, YouTube та Instagram.
