Жителька Миколаєва з чотирирічним сином та мамою під обстрілами виїхали із села Новоселівка Миколаївського району.
Жінка розповіла про пересування техніки РФ населеним пунктом та як виживали без води, світла та зв’язку.
Анна Жеревчук розповідає, вони виїхали в село, думали, що там буде безпечніше. Але виявилось навпаки.
"Перші дні було більш-менш нормально. Вони через нас пролітали. Вони прикривались нашим селом. Вони прямо отак низом, ось будинки й вони, так щоб будинки їх прикривали, так пролітали. Ми все бачили, все чули. Колони майже щодня туди, сюди й завжди їхні колони. Ми протягом цього часу, напевно, побачили все, що можна було побачити", — каже Анна Жеревчук.
За словами жінки, у селі зникло світло, вода та немає опалення. Захисних укриттів в будинку не було.
"Було страшно, було дуже страшно, тому що підвалу у нас немає. І коли вони починають гатити, може впасти й на будинок. Ніколи не забуду тут ніч, коли вони гатили півтори години, ми думали бігти до сусідів. Я закутала малого у ковдру, він спав. Ми не могли відкрити двері, тому що хвиля настільки віддавала, просто неможливо було. Ми боялись відкрити двері", — говорить жінка.
Читайте також: "Під час війни потрібно створювати нові механізми роботи — заступник начальника Миколаївської ОВА"
Родина молилася, щоб нічого не потрапило в будинок, каже жінка.
"Страшно, коли різко тиша, коли півтори години вони гатили, а потім тиша і ти чекаєш або літак, або гвинтокрил. Бо ми це бачили, коли Первомайське гатили, вони спочатку гатять, потім тиша і щось летить, а після цього вже все. На твоїх очах, а ти розумієш, що там родичі, друзі, всі. І ти бачиш, як вони туди летять, кидають, як воно вибухає", — розповідає Анна Жеревчук.
Жінка каже, мобільного зв'язку не було.
"Я почала вилазити на дахи, шукати зв’язок, телефонувати сюди всім, кому могла, почала кричати про те, що нас треба вивозити, я розуміла, що так це не закінчиться. Коли не думаєш, що можеш побачити когось з рідних, коли розумієш, що ніч пережив, а що далі?", — говорить жінка.
З її слів, найбільше вона хвилювалася за сина.
"Я не могла допустити, щоб моя дитина так закінчила. За що? Ми змогли вибратись, вибратись своїми силами. Нас приїхали забрали свої ж. Коли повернулась в Миколаїв, я знаю, що там багато людей охочих виїхати, ми почали шукати автобуси, волонтерів. Сьогодні повинні вивозити тих, хто хоче", — розповідає Анна Жеревчук.
Анна Жеревчук розповіла, що вона із знайомими та близькими створили групу з тих, хто в Миколаєві, щоб допомогти тим, хто залишився там, у селі.
Читайте Суспільне Миколаїв у Telegram, Viber та Instagram.
