У прифронтовій громаді на Миколаївщині пенсіонери Микола та Валентина Пічки, які виїхали зі Станіслава, продовжують вести кочове бджолярство та обживатися на новому місці. Подружжя має десять бджолиних сімей, фургон із вуликами, а мед відправляє військовим.
Про своє життя на новому місці кореспондентам Суспільного розповіли Микола та Валентина Пічки.
Фургон, який зараз стоїть у Галицинівській громаді, Микола зібрав сам, ще на Херсонщині. Він розрахований на 40 бджолиних сімей. Зараз заселено десять. У конструкції все продумано для зручної роботи з бджолами, рамками та медом.
"Тут ось в мене вулики з цього боку. На українську рамку. Даданівська от так стоїть. А українська от так стоїть".
В одній рамці бджоли можуть накопичити до трьох кілограмів меду за добу. Зараз фургон стоїть біля акації. Перед цим був неподалік від рапсових полів.
Така мобільність — дуже зручна, поділився бджоляр. Кількість меду залежить від взятку — кількості нектару та пилку, які збирають бджоли.
"Машиною чи трактором підвіз, відчепив. І я вже тут працюю. Найголовніше — воду поставити їм, щоб бджола десь не шукала. А одразу в неї вода була. Тому що, якщо десь затримаєш, вона десь воду знайде і вже сюди не прийде", — говорить Микола.
Щоб бджоли менше нервували, чоловік використовує димар. Працює він без захисту. Каже, що бджоли в нього добрі.
Зранку Микола вже відкачав мед у медогонці. Фургон повністю автономний. Є акумулятор, бачки з водою, газова горілка, щоб підігріти їжу, яку приносить дружина Валентина. Жінка називає себе асистенткою бджоляра.
"Забезпечувати харчування, забезпечувати допомогу у качці іноді. Духовно підтримати свого чоловіка".
Минуло трохи менше року відтоді, як Микола і Валентина виїхали з рідного Станіслава на Херсонщині.
"Жити в Станіславі стало неможливо. Тому що постійні обстріли, особливо дрони. Неможливо було вийти не тільки за межі двору, а й у дворі небезпечно було ходити", — розповіла Валентина.
Подружжя облаштувалося в одному із сіл Галицинівської громади.
"Як можемо, ми допомагаємо армії, звичайно. Незважаючи на те, що взятки зараз дуже маленькі. Кожен місяць ми знаходимо, як то кажуть, засоби передати хлопцям, і якщо ми якусь баночку там продаємо, і з пенсії. То, як говорять, у бутиль".
Голими руками струшуючи з рамок бджіл, Микола говорить, що для нього бджолярство — це не про прибуток. За його словами, він у цій справі з 1990-х років. Зараз — це справа для душі.
"В основному здаю на базу, щоб потім придбати вощинуЦе тонкий лист воску з витисненими шестикутними комірками, який пасічники вставляють у рамки вулика. Бджоли добудовують на ньому стільники, де потім зберігають мед, пилок і вирощують розплід. та ліки для пасіки. В основному більші витрати йдуть на пасіку. Вощину треба купити, вона дуже дорога", — розповів бджоляр.
Через тиждень-два фургон перевезуть на інше місце. У планах Миколи — збільшити кількість бджолиних сімей. Адже зараз вулики заповнені тільки на чверть, додав чоловік.
Слідкуйте за головними новинами Миколаєва та області у WhatsApp, Telegram, Viber, YouTube, TikTok, Facebook та Instagram.
