На Миколаївщині 11 березня в останню путь провели солдата Валерія Козака. Загиблого військового повезли центральною вулицею міста Південноукраїнськ та на поромі у його рідне село Богданівка, де і відбулося прощання.
Кореспонденти Суспільного поспілкувалися з рідними та односельцями загиблого захисника.
Валерій Козак народився 20 жовтня 1980 року. Навчався у школі у Богданівці, згодом у ліцеї у Південноукраїнську на тесляра.
За словами односельчанки Людмили, Валерій ніколи не відмовляв у допомозі.
"Колись я йшла, а в нього велосипед такий звичайний, і там моторчик стоїть. А я часто ходжу в місто, у мене ноги болять, дивлюся, що велосипед звичайний, а ось цей мотор. Кажу: "А ви це самі зробили?" Він каже: "Так". Я кажу: "Зробіть мені". Він каже: "Так, будь ласка, приходіть, я зроблю".
За словами тітки загиблого Наталі, з перших днів війни у тилу Валерій зварив понад два десятки буржуйок, зробив декілька сотень окопних свічок, виготовив для військових багато різних допоміжних конструкцій.
Згодом він пішов добровольцем у ЗСУ попри проблеми зі здоров’ям. Мав псевдо Злат — від імені доньки Злати. Перед новим роком пройшов навчання та здав екзамен на посаду оператор дрона.
"Наш Валерій прожив своє життя гідно. Вічні 45 років. Його доброта, його відкрита посмішка, золоті руки, щире серце. Він був романтиком і дуже працьовитим. Усім прагнув допомогти і нікому не відмовляв. Дуже батьків любив. Казав: "Мамулічка, я не хочу, щоб ти за мною сумувала. Усе буде добре", — згадує Наталя.
Загинув військовий 25 лютого 2026 року у районі села Михайлівка Харківської області. У нього залишилися батьки, сестра, дружина та 12-річна донька. Мати Тетяна робить випічку для військових, в'яже маскувальні сітки для захисників.
Під час прощання родині передали речі загиблого, зокрема, і велосипед, про який згадувала Людмила.
Слідкуйте за головними новинами Миколаєва та області у WhatsApp, Telegram, Viber, YouTube, TikTok, Facebook та Instagram.
