Історія жінки, яка повернулась додому після окупації на Миколаївщині

Василині Рубаняк — 74 роки. У Киселівці на Миколаївщині жінка пережила окупацію, бойовими діями був пошкоджений її будинок. Після деокупації вона повернулася додому та відновила оселю.

Свою історію жінка розповіла кореспондентам Суспільного.

Родом Василина Рубаняк з села Пробійнівка на Івано-Франківщині. До Киселівки переїхала у 1973 році.

"Працювала дояркою, як приїхала. Чоловік трактористом був, він помер у 1991 році. Двоє діток у нас: Саша, який живе тепер в Агрономії Миколаївської області, і донька, яка живе аж у Казахстані — як заміж вийшла, поїхала. Є один онук у дочки та один — у сина", — розповіла жінка.

Василина Рубаняк разом із донькою. Суспільне Миколаїв/Назарій Рубаняк

Коли 24 лютого 2022 року почалася повномасштабна війна, Василина спершу подумала, що надворі гроза.

"У вікні видно — блискає. Думаю, це лютий, невже блискає і грім? Увімкнула телевізор і вже прочитала, що зайшли росіяни. Боже, колони йшли, танки, біля дороги. Я перебралася до сина на іншій вулиці. Там у сусідки погріб, дзвонять з сусідніх сіл, що йде колона. Вже сусідці телефонує зять: "Саша, бігом сюди, бо колона йде". Ми біжимо через город у погріб", — згадує Василина.

Жінка пригадує, окупанти казали місцевим жителям, що приїхали "звільняти українців від коричневих націоналістівЦей термін асоціюється з уніформою штурмових загонів нацистської партії Німеччини".

"Привозили спочатку хліб у магазин у центрі. Ми прийшли, а там російські солдати. Чекаємо, староста мав привезти хліб. Там одна запитує росіянина: "Ви надовго до нас приїхали?" А він каже: "Ми приїхали вас звільняти від "коричневих націоналістів". Кажемо: "Покажіть нам, де ті "коричневі націоналісти"?". Відповіли нам, що "у нас при владі". Ми відповідаємо: "Це ми вибирали нашу владу, люди вибирали", — цитує вона.

Жителька Киселівки Василина Рубаняк. Суспільне Миколаїв/Федір Бондар

За словами жінки, окупанти викопували ями в провулках і там ховалися. Коли ЗСУ відтіснили їх у бік Максимівки, вони під час відступу несли з собою награбовані речі.

"Один несе килим під пахвою, другий — подушки, третій — ковдру, і пішли на Максимівку. А вже звідти, як вони стали бити, як почався бій тут, вони так звідти "лупили", то ми у погребі сиділи, аж від стінки відбивалися, як звідти били".

Згадує, що українські військові зайшли до села приблизно 20 березня.

"І ми 21 березня, коли сусіди машиною виїжджали, то я сина відправила на Миколаїв, кажу: "Ти їдь, а я вже з кимось іншим поїду". І вже 22 я виїхала вже", — говорить жінка.

Коли Василина повернулася у рідне село у 2023 році, її дім був пошкоджений.

"Даху не було, все було у болоті, стелі попадали, вікон не було. Діри, ластівки літали по хаті. Зайшла до хати, стала на порозі і не знаю: чи йти далі, чи ні — все побите".