Олександр Кірієнко — головний сержант взводу снайперів миколаївської 36 ОБрМП. У 2022 році потрапив у російський полон, де перебував майже три роки.
Історію військовослужбовця розповіли у 36 окремій бригаді морської піхоти.
Чоловік розпочав службу у 2014 році, після мобілізації рік відслужив у держприкордонслужбі снайпером. Потім потрапив у 36-ту бригаду на Маріупольський напрямок.
Початок повномасштабного вторгнення
У 2022 році російські війська з артилерії обстріляли село Бердянське, де тоді знаходився Олександр.
"Такого давно не було, ми зрозуміли, що це, напевно, початок. 24-го числа ми з моїми побратимами були на позиціях. Крайня позиція була біля моря, там уже було видно, що почала піхота йти, такого ніколи не було, там і танки виїхали і вони намагалися вибити нас. У них не виходило, бо ми були в укриттях, потім вже авіація почала заходити", — згадує чоловік.
Після команди відступати Олександр з побратимами відійшов до Маріуполя. Спочатку — у командний пункт бригади, згодом — на завод Ілліча, звідки виїжджали на завдання.
"Найчастіше ми їздили на позиції 501 батальйону, на околиці Маріуполя. Ми на позиціях на своїх лежали і допомагали хлопцям, прикривали. Спостереження, і якщо щось бачимо, то відпрацювання".
За його словами, переломним моментом стало 4 квітня — коли 501 батальйон потрапив у полон.
"Дуже велика проблема була, що багато було "трьохсотих", що не було можливості їх вивести. І кожен середній "трьохсотий", був потенційно двохсотим, тому що йому там не було можливості надати допомогу якусь. Так і в нас якби така дірка получилась в обороні і все. Це вже був переломний момент, людей не вистачало, щоб цю дірку закрити", — розповідає військовий.
Перебування у полоні
Олександр каже, після домовленостей про вивід військових почали прибувати вантажівки, куди завантажували й вивозили людей. він потрапив в Сартану.
"Наступного дня нас забирали на допит, пропонували вступити до них. Звісно, що всі відмовлялися, за відмову нічого не було", — каже чоловік.
Після допиту військові пробули два дні у бараці, де їм не давали питної води, потім — Оленівка, після — місто Кашин у Тверській області.
"І все, і там почалось: слідство, допити, побиття, знущання, катування. І там я добув до 9 лютого нас знов погрузили в автозаки, а нам іще один співробітник цього СІЗО при погрузке каже каже лучше б ви тут осталися. Ми думаємо: кудись ще гірше".
Олександр опинився у Мордовії, де майже два роки провів у колонії №10.
"Там просто жах був: ребра ламали. На ранкових перевірках по черзі по камерах били. І ти стоїш, розумієш, що воно дійде до тебе і тебе зараз так само заб'ють в коридорі", — розповідає військовослужбовець.
"Сидіти не дозволяли. З 6 ранку до 22:00 стояли по лінії, у туалет — лише за командою. Не можна було навіть у вікно подивитися чи щось сказати. В камері стояло відеоспостереження, все контролювали. Якщо хтось обертався чи шепотів — одразу заходили, виводили, били. Потім назад повзеш у камеру. І так кожен день два роки".
Один із чоловіків, з яким Олександр був у камері, помер.
"В моїй камері 19 квітня померла людина, от у мене було 56 кілограмів, то його було там, я не знаю, мабуть, кілограм 30. Він зранку не прокинувся. Ми думали, може щось поміняється, але ні — його в ковдрі винесли. І все так і продовжувалося", — говорить військовий.
На допити, каже Олександр, росіяни використовували особливі методи.
"Кладуть додолу, поливають, топлять, мокрого виводили на двір. Використовували шокери, тапік, собак, ну і дубинки, ПВХ-труби", — згадує чоловік.
"Я був в такому стані, що я б довго ще не протримався".
Військовий схуд, мав зламані ребра, а після того, як покусали собаки — нариви ніг протягом двох років.
Годували полонених водою, хлібом, кашею та гнилою капустою.
"Нас вісім чоловік сидить, вони можуть дати хліба на шість і кажуть: "Дивіться, не побийтесь, хохли", — згадує військовий.
"Там садисти, так поводитися з людьми в цивілізованому світі зараз просто неможливо. Це в Росії було так завжди, напевно, ще в НКВС почалося, назва міняється, а методи і люди — залишаються".
У полоні розповідали один одному про родини, вчили номери телефонів на випадок, якщо хтось вийде з полону раніше. Коли Олександра звільнили, він шукав родичів полонених через соцмережі.
Повернення в Україну
Перед поверненням додому Олександр думав, що його ведуть на черговий допит. Натомість його сфотографували, а наступного дня не побили разом з усіма.
"Вибігли на перевірку і мене не тронули. Думаю, як це так: всі получили, я — ні".
Наступного дня військового забрали з камери та повезли, разом з двома чоловіками. До повернення в Україну Олександр чув про те, що під час обміну полоненим дають рюкзак з речами, але не вірив, що це правда.
"Не може такого бути, щоб стільки полонених і кожному так. І ми приїжджаємо в Чернігів, і я розумію, що мені дають рюкзак спортивний, костюм, телефон, все правда", — каже чоловік.
"Не вірилось, я боявся прокинутись, думав, не дай Бог це сон. А потім вже з рідними побалакав, трохи заспокоївся. Все нормально, все закінчилось".
Вдома на Олександра чекали дружина, син та мама.
"Вони мене як побачили, були трохи в шоці, від стану, в якому був. Головне, що повернувся", — розповідає військовий.
Одразу почався процес відновлення: працювали психологи, медики надавали першу допомогу, ставили крапельниці. Потім — обстеження в лікарнях. На момент
"Я вийшов, у мене вага була 56 кілограмів. Були атрофічні виразки, ребра зламані, струс мозку. Це мені ще й пощастило. Дуже багато людей повертаються з туберкульозом", — каже Олександр.
Спочатку чоловік мав дієта, щоб організм адаптувався після голоду. Потім — поступове повернення до нормального харчування, фізичної активності. Згодом почав відвідувати спортзал.
Про висловлення американської реперки
Американська реперка Азілія Бенкс на своїй сторінці у соцмережі Х висміяла морпіха 36-ї бригади, головного сержанта взводу снайперів Олександра Кірієнка.
Олександр каже, що опублікував свої фотографії, щоб люди могли зрозуміти, що таке полон.
"Вони не розуміють, що там полон — це не збереження життя, це жах просто. Вона не тільки мене ображає, а всіх звільнених", — каже Олександр.
"Кожен із нас має право висловити свою думку, але наша совість і честь мають накладати певні обмеження. Азалія, я бажаю тобі, щоб ніхто з твоїх близьких не спробував такої "дієти", яку отримують українські військовополонені. Постійне приниження, побиття і постійний голод. Тортури — це злочин. Неволі немає міста в цивілізованому світі".
В Україну Олександр Кірієнко повернувся у межах обміну полоненими 5 лютого 2025 року. Воїн досі відновлюється після полону.
Слідкуйте за головними новинами Миколаєва та області у WhatsApp, Telegram, Viber, YouTube, TikTok, Facebook та Instagram.
