"Турнікет має бути накладений за 25 секунд" — старша інструкторка з бойової підготовки Юлія Мірчук

"Турнікет має бути накладений за 25 секунд" — старша інструкторка з бойової підготовки Юлія Мірчук

Старша інструкторка з бойової підготовки Юлія Мірчук
Старша інструкторка з бойової підготовки Юлія Мірчук. Суспільне Львів

Старша інструкторка з бойової підготовки, головна сержантка Національної гвардії України Юлія Мірчук підписала контракт з підрозділом відразу після випуску з одного з медичних навчальних закладів. Військовослужбовиця розказала, що повинен вміти бойовий медик.

Як розповіла Юлія Мірчук у студії "Українського радіо. Львів", її тато та мама – військовослужбовці. Тому її бажання долучитися до лав Нацгвардії не було спонтанним.

Як навчалися ті, хто навчає зараз

"У 2014 році я ще була студенткою. А мій батько мобілізувався до Національної гвардії та служив на Сході України. Тоді я й вирішила, що потребую необхідних знань та навичок, щоб надалі мати можливість допомагати. Це сталося само собою", — каже вона.

Дівчина мріяла працювати у цивільній лікарні та бачила себе медиком у "швидкій". Але коли вона ставала на військовий облік (усі громадяни України з медичною освітою зобов’язані стати на обліки у ТЦК), то вирішила спробувати себе на військовій службі.

"Ми з батьком обговорювали й він казав, що війна – це надовго. Говорили, що медикам треба вчитися працювати не лише з цивільними людьми, не лише з цивільними травмами, але й з бойовими", — говорить Юлія.

Свою медичну освіту вона продовжила здобувати у навчальному центрі Національної гвардії України. Навчання тривало майже пів року. З 30 курсантів, які прийшли в перші дні, до фінішу дійшли тільки вісім.

"Спочатку навчали нас, щоби ми могли допомагати одне одному та замінювати одне одного. Бойові травми дуже відрізняються від цивільних хвороб. Тому на першому етапі нас вчили надавати допомогу у бойових умовах. А потім вчили навчати інших. Одна справа вміти зробити, інша – навчити. Це значно складніше, ніж здається", — розповідає інструкторка з бойової підготовки.

Юлія Мірчук з посвідченням інструкторки бойової підготовк
Юлія Мірчук з посвідченням інструкторки бойової підготовк. Фото з особистого архіву Юлії Мірчук

Згадує, що на цих курсах були як жінки, так і чоловіки. Серед них – відсотків десять з бойовим досвідом. Зазначає, що вчитися було непросто: навчання відбувалося в умовах, наближених до бойових, всі курсанти були у повній амуніції. Тому бували випадки, коли майбутні бойові медики травмувалися, не витримували навантажень.

"Було важко як фізично, так і морально. З нас виховували бійців, які не повинні піддаватися впливу зовнішнього середовища. Бували випадки під час сценаріїв, коли інструктори кричали до нас: "Покинь його, ти йому і так не допоможеш". А ми повинні були самі приймати рішення та не звертати уваги на те, що відбувається навкруги", — говорить Юлія Мірчук.

Під час обідньої перерви, коли курсанти мали невеликий відпочинок, їм під ноги кидали навчальну гранату та кричали, що хтось поранений, аби вміли швидко реагувати.

"Всі, хто навчалися на другому етапі, — молодці. Дівчата старанніші, хлопці – витриваліші. Але ми однаково робили свою роботу", — каже головна сержантка.

Всього дівчина навчалася на інструктора чотири роки. І досі вдосконалюється.

750 присідань

Зараз Юлія Мірчук навчає як майбутніх бойових медиків, так і військовослужбовців, які їдуть виконувати завдання в зону бойових дій. Каже, що ці заняття відбуваються не тільки в аудиторіях, але й на полігонах. І щоби пояснити своїм курсантам, до прикладу, як винести пораненого побратима, який важить понад сто кілограмів і має на собі повну амуніцію, та не травмуватися при цьому, робить це сама.

"Медик повинен мати дуже добру фізичну підготовку", — зазначає вона.

А після того, коли, на її думку, бійці чогось навчилися та потренувалися, в дію запускають систему покарань.

"Турнікет повинен бути накладений не тільки швидко, за 25 секунд, але й правильно. Якщо хлопці не встигають вкластися в цей час, то за кожного бійця, який не встиг, у нас є 10 присідань як покарання. Тобто, якщо в групі з 20 осіб десять не встигне накласти турнікет, то вся група разом з інструктором присідає сто разів", — каже інструкторка.

Головна сержантка Нацгвардії України Юлія Мірчук
Головна сержантка Нацгвардії України Юлія Мірчук. Фото з особистого архіву Юлії Мірчук

За словами Юлії, найбільше їй доводилося присідати тоді, коли ще вона навчалася: за один день, ще до обіду, їй довелося зробити 750 присідань.

Такий додатковий метод підвищення фізичної підготовки бійці оцінюють пізніше, коли нема можливості довезти пораненого на авто до стабілізаційного пункту, і доводиться нести його на руках або підручних засобах, бігти з ним.

Після повернення з зони бойових дій на ротацію нацгвардійці знов йдуть поновлювати свої знання з тактичної медицини.

"Ми знову починаємо з тренінгів з накладання турнікетів. І вони, після кожної ротації, все більше і більше розуміють важливість цього та намагаються вдосконалюватися. І зараз у них вже інші питання. Вони досить серйозно ставляться до цього", — говорить вона.

Не кожен може бути медиком

Навчання з бойової медицини потрібне й для того, аби щойно мобілізована людина зрозуміла, чи вона зможе виконувати цю роботу.

"Часто медиками стають ті, хто хоче і має бажання. Є ситуації, коли він стрілець у підрозділі, але виявляє бажання навчитися, ми беремо його. Мені важливо, щоби людина була зацікавлена, аніж на цю посаду призначили когось", — каже Юлія Мірчук.

Навчання з тактичної медицини
Навчання з тактичної медицини. Фото з особистого архіву Юлії Мірчук

Проте були випадки, коли курсанти непритомніли під час занять.

"Була тема про масивні кровотечі у проблемній ділянці, куди не можна накласти турнікет. Я розповідала про те, що треба знайти місце кровотечі та спробувати її затиснути. Наприклад, вбрати медичні рукавички та запхати пальці у рановий канал, щоби знайти місце кровотечі, тобто ушкоджену судину. Говорила, як кровотеча швидко поширюється, кров буде під пораненим, на одежі. І тут хлопчина зблід та втратив свідомість", — згадує інструкторка.

За її словами, нічого страшного у цій ситуації нема, адже дехто не знає, що його очікує. І на цьому етапі простіше замінити курсанта на іншого.

Взаємний досвід та нічні дзвінки

Повертаючись з зони бойових дій, колишні курсанти, а тепер вже колеги Юлії діляться своїм досвідом.

Так одного разу медики оцінили стан пораненого як легкий і допомогли йому вийти до точки евакуації. Боєць йшов своїми ногами, аж раптом у нього розпочалася критична кровотеча.

"Осколок, який сидів глибоко в м’язі, порізав судину та спровокував масивну кровотечу. Я ніколи про це не задумувалася: у нас є легкий поранений, який може самостійно йти, то для чого іншим його нести? А зараз ми акцентуємо на таких моментах", — каже вона.

Старша сержантка Мірчук поки що не виїжджала в зону бойових дій. Хоча кілька разів вже зголошувалася.

"Мені дали зрозуміти, що мій час ще прийде і що моя зараз робота тут важливіша. Наш мобілізаційний ресурс хтось мусить вчити тут. Якщо не буде тут інструкторів, то мобілізовані змушені будуть навчатися там, в зоні бойових дій. А нам треба, щоб вони вчилися тут", — зазначає Юлія.

Тому вона виконує свою роботу у тилу. А також постійно перебуває на зв’язку зі своїми вихованцями, які можуть зателефонувати чи написати в будь-який час, аби проконсультуватися.

"Одного разу вночі зателефонували, питали про пріоритет в евакуації поранених. Я у слухавку чую крики поранених та розмови бійців. В один момент мені здалося, що я за голосом їх впізнала", — говорить інструкторка.

Також, за її словами, після того, як медик надав допомогу побратимам, може зателефонувати їй, розповісти що робив, проаналізувати й навіть згадати свої помилки. Як от, одного разу зізнався, що забув вбрати медичні рукавички, коли тампонував пораненого.

У підрозділі Юлію Мірчук називають Харлі. Такий позивний їй дали бійці, пояснивши, що вона така ж шибайголова, як і героїня фільму й коміксу.

На початок