Олег Фараон Лотоцький з Бродів — підполковник та начальник штабу 1-го окремого штурмового полку імені Дмитра Коцюбайла. У 2013 році чоловік вступив в Національну академію сухопутних військ та відтоді не повертався до цивільного життя.
В інтерв'ю Суспільному Олег Лотоцький розповів про бойовий досвід, як змінилася війна з часів АТО та ООС, та що мотивує військових тримати стрій.
— Нашу розмову я хочу почати саме з формування вашого полку, як ви в ньому опинилися, та безпосередньо про дружбу з Дмитром Коцюбайлом.
Познайомилися ми з ним у 2018 році під час виконання бойових завдань на Торецькому напрямку і далі працювали до повномасштабної війни разом. Нас познайомив Валерій Гудзь, полковник, Герой України. І працювали на різних напрямках. Один одного, як то кажуть, доповнювали.
— Яким Дмитро залишився у вашій пам'яті?
Героїчним, який виконував сміливо свою роботу під час бойових завдань на різних напрямках, на різних засобах вогневого впливу.
— Розкажіть, які обов'язки має начальник штабу?
Начальником штабу я ще став в 24-й бригаді, де був в першому механізованому батальйоні, набирався досвіду. І вже з великим багажем досвіду в різних структурах я перейшов на начальника штабу першої тактичної групи. До цих пір працюю на цій посаді. Обов'язки у різні роки, на різних етапах, вони відрізняються. Колись там більше бюрократичні питання, зараз це технологічні і планування кожного процесу, від початку до кінця цих процесів, приймання рішень та інші сфери.
— Як виглядає підготовка до штурмових дій? Наскільки це важкий процес і яка саме роль начальника штабу?
Кожен відпрацьовує свій шматочок роботи. В начальника штабу — це організаційний процес. Це, як то кажуть, всі процеси запустити, прийняти з цього процесу правильне рішення і спланувати правильний бій, а потім — виконати це завдання.
— Що найважче для вас в підготовці?
На кожній ділянці характер дій противника, погодні умови або місцевість бувають різними. З узагальнення всієї інформації треба кілька варіантів знайти і прийняти саме правильне рішення. Оце прийняття цього правильного рішення — це, напевно, найважче.
— Чи можете навести приклади успішних штурмів або оборони позицій?
Це Харківська операція, ще коли Да Вінчі живий був і безпосередньо управляв цією операцією. Це битва за Бахмут, битва за Куп'янськ. Це важкі битви були. І біля Добропілля, коли противник прорвався у минулому році. Це якраз обрізання цього прориву. Це основна роль нашого підрозділу була.
— А так, щоб воїн один був?
Під час Добропільської операції. Це була група з трьох людей і вони були на різних позиціях кожен. Але в загальному це одна система бою, можна сказати так. Героїчно вони довго тримали оборону, не пускали резерви противника до своїх підрозділів. І тому противник не виконував своїх задач дуже довго. І вдалося іншими підрозділами зачистити цей великий кусок. І в цьому бою воїн був один, і в нього закінчилися боєприпаси. І він з ножем, в рукопашному бою виграв цей бій. Він досі працює, викладається наповну. Він зараз — головний сержант батальйону і навчає людей.
— Що мотивує військових у 2026 році?
Патріотизм — це був 2022 рік, з 2014 до 2022 року. А далі великої сили набувають великі колективи, які можуть організувати і підтримати людину від етапу, коли вона приходить в цей підрозділ, і до того, як вона вступить у перший бій.
— Тобто, від командування також залежить мотивація бійця?
На 100%. Від кожного командира різної ланки, від кожної роботи. Найкращий психолог — це саме командир.
— У 2024 році ваш комбат Дмитро Філатов в інтерв'ю розповів, що з початку повномасштабного вторгнення ваш полк складався з так званих відмовників. Хто такі відмовники і які бійці вони сьогодні?
З різних підрозділів ми забирали людей, які відмовлялися виконувати завдання. Ми їх навчали, давали засоби. І в цьому напрямку дуже сильно працювали. І вони дуже великий результат дали. Бо зараз є такі бійці, які колись були відмовниками, а зараз вони нагороджені званнями «За мужність» третього ступеня і в інших сферах. Це були люди, які недостатньо або були навчені, або дуже багато перебували на передній лінії без замін.
— В Україні діє закон, який дозволяє певним категоріям засуджених добровільно мобілізуватися до ЗСУ. Чи є такі люди у вашому полку?
Вони так само підписують контракт з нами і працюють. Вони такий самий етап підготовки проходять і на різних посадах воюють. І штурмовиками, і дронарями, і в різних специфіках.
— Чи доводилось вам спілкуватися з представниками російської армії?
Так, багато разів. Багато полонених було.
— Що їх мотивує?
Мотивація грошей. Переважна більшість, десь відсотків 90 — це гроші. Дуже багато є людей, і вони дуже різні. Бо є такі, що там маленький інтелект. А є такі — з вищими освітами двома-трьома, з якими вдавалося спілкуватися, що мали гарну роботу, зарплату. Багато таких людей підставили і казали: або йдеш в армію, або ти сідаєш в тюрму. Або вони самостійно вибирали цей шлях.
— Ви берете участь у війні з часів АТО, потім ООС, тепер повномасштабна війна. Як змінилась війна?
Раніше війна змінювалася щорік, потім щопівроку, потім щомісяця в різні часи. А зараз, в час повномасштабної війни, вона змінюється щодня.
— Якби знали наперед, що буде війна, чи обрали би військовий шлях?
Я не жалію ні на хвилину за всі події, що я провів велику частину часу на фронті.
— Що для вас перемога?
Це мирне життя і менше загиблих людей, побратимів, як то кажуть, цвіт нації, які захищають нашу державу. Це перемога.
— Яка у вас мрія?
Мрія про велику Україну, незалежну, в кордонах 91-го року.
